Свідок Голодомору з Уманщини поділилася спогадами про геноцид українців

Уже вдруге Музей Голодомору провів масштабну експедицію Україною, щоб записати свідчення тих, хто пережив страшні 1932–1933 роки. Очевидців Голодомору залишилося дуже мало, і саме тому їхні спогади такі цінні. За 30 днів команда Музею проїхала майже 10 000 кілометрів, відвідала 90 населених пунктів, де записала 122 історії з очевидцями Голодомору. Вони побували і в містах-мільйонниках, і в районних центрах, і в маленьких селах, де зараз залишилося всього кілька мешканців.

Будучи на Уманщині, команда Музею відзняла історію Ксенії Прокоп’юк, яка пережила Голодомор у 1932-1933 роках та масовий штучний голод 1946-1947 років.

Ксенія Прокоп’юк народилася 31 січня 1927 року в селі Танське на Уманщині. Її батько, Сивак Гива Денисович, був майстром-ковалем – умів підкувати коня чи виготовити потрібний металевий сільськогосподарський реманент, мав свою невелику кузню. Мати Ксенії, Параска Андріївна, доглядала родинне господарство, адже Сиваки мали трохи землі. “Куди глянь – поле,” – згадує Ксенія про той час. Також сім’я тримала коня й корову. Із початком колективізації батьки Ксенії відмовилися добровільно вступити до колгоспу, але згодом все ж були змушені були віддати свою землю, худобу та ковальське знаряддя і стати членами колективного господарства.

Для того, щоб приховати хоч якісь харчі від буксирників, Сиваки вдавалися до хитрощів – наприклад, розсипавши трохи жита на печі, щоб його просушити, вони поклали на нього дітей і наказали їм не рухатися, аби зерно не шелестіло. Під час обшуку батьки пояснили “активістам”, що діти дуже хворі й тому не можуть ходити. Буксирники повірили їм, адже в селі чимало дітей вже опухли від голоду. Так родині вдалося протриматися якийсь час. Ще трохи зерна батьки Ксенії заховали в отворі в печі, який вони забили дошками і замастили білою глиною.

Найвідданіші режиму “активісти” не гидували обшукувати навіть гнойові ями.

– То ті активісти шукають, де гній, отак коло гною, баче, шо розгарбано, значить, вони подивились. Тут скрізь вони ходили. Ба більше, були й такі, хто порпався навіть у вигрібній ямі туалету. То якісь п’ятисотниці – туалєти чистили ходили, – згадує Ксенія.

25 Жовтня, 2021 в 22:21 / Переглядів: 148

Теми: Суспільство,Умань,Черкащина

Залиште коментар

avatar
  Підписатися  
Повідомте про