Жителі села Ладижинка скаржаться на погану якість доріг

Жителі населених пунктів мають право на безпечні дороги, а також право контролювати якість проведення їх ремонту.

Стан більшості доріг в с. Ладижинка, що входить до Ладижинської ОТГ не задовольняє ані пішоходів, ані водіїв. Люди скаржаться на погану якість дорожнього покриття вулиць і провулків, а то і взагалі на його відсутність.

Після кожного дощу вулицями неможливо пересуватися через численні калюжі. Дороги у вибоїнах. У величезних ямах можна запросто залишити колесо. В іншому випадку дорога посипана гравієм, через який створюється пилюка та важко пересуватися.

Якщо якість доріг в центральній частині села ще можна якось описати, то шляхи дальніх вулиць просто не витримують критики. Про асфальтне покриття «не перспективні», як їх називає Сергій Цоколенко, мешканці села можуть тільки мріяти і переконані, що найближчим часом навряд чи дочекаються асфальту.

Поспілкувавшись з мешканцями вул. Шкільна що за автобаном Київ – Одеса в с. Ладижинка ми дізнались, що на протязі досить довгого часу жителі цієї вулиці неодноразово звертались до сільської ради щодо будівництва (ремонту) дороги до їхніх домоволодінь.

Ось, що нам розповів Григорій Білопольський:

«Сільському голові, як і депутатам сільської ради, до нас немає ніякої справи. Ще весною минулого року до сільської ради нами подане колективне звернення з проханням побудувати (відремонтувати) дорогу. Проте, звернення залишене без розгляду і відповіді.

В середині липня, – продовжує він, – я особисто спілкувався з сільським головою Сергієм Цоколенком, з приводу ремонту дороги. Дуже складно співав голова, як він вболіває за людей і, особисто написав мені текст звернення до сесії сільської ради, але згодом стало відомо, що депутатами сільської ради прийняте рішення, суть якого полягає в тому, що частина села за трасою Київ–Одеса і люди, які там проживають – не перспективні, дорогу туди не будувати, а людей пересилити. Таке рішення, та що там рішення, навіть сама думка, це ознаки геноциду. Місцева влада хоче вдатися до депортації? Цього не дозволимо,» – обурено говорить Григорій Михайлович.

«Що, в сільській раді немає коштів? А куди ж тоді вони діваються, адже АЗК «Окко», ПрАТ «Укрзерноімпек» та інші підприємці справно сплачують податки. Нам не потрібний автобан. Нам лише потрібно, щоб під час опадів (особливо дошкуляє весна та осінь) наші дітки та люди похилого віку могли дістатися до села (в школу, пошту, магазин і т.д.), а до них в будь який час могла під’їхати медична допомога чи інші екстрені служби.

Був час, коли нашу вулицю можна було всипати будівельними відходами, але Сергій Васильович наказав вивезти їх на місцеве сміттєзвалище. До речі, дуже цікаво чи воно узаконене, і чи відповідає діючим стандартам, нормам та правилам, адже в криниці, що нижче сміттєзвалища в селі, люди перестали брати воду – вона стала не придатна до вживання.

Почувши про те, що є рішення про неперспективних жителів села, я відразу подав заяву до сільської ради з проханням надати копію такого.

Мушу визнати, що відповідь мене неприємно вразила. Вона була нібито адресована мені, проте чомусь в особі геть сторонньої людини!?. Такої відписки від влади я не очікував.

Враження від наданої секретарем сільської ради відповіді призводить на думку, що вона була підготовлена і надрукована не при здоровому глузді і тверезій пам’яті посадовців. Ви б тільки бачили з якою іронією мені цю відповідь вручала Наталя Федорівна, неначе знущалась. Тоді у мене склалось враження, що Сергій Цоколенко власної думки не має, говорить одне, а підписує і робить зовсім інше. Так чи інакше, але тією відпискою сільський голова розписався у власному безсиллі. Виникає запитання: а чи відповідає ця особа займаній посаді?

Такі випадки далеко не поодинокі. Життя показало і продовжує показувати, що пан Цоколенко не та людина, за яку себе видає і, яка переймається людськими проблемами та проблемами села. Прикриваючись палкими лозунгами та обіцянками, він використовує посаду державного службовця у власних інтересах і на власну користь. Іншими словами – зловживає службовим становищем.

Після цих подій, я звернувся про допомогу до районної влади. Просив направити в Ладижинку комісію і перевірити діяльність, а краще сказати – бездіяльність посадовців сільської ради в частині розгляду звернень та законності надання відповідей на них. Просив вирішити питання, і до осінньої негоди побудувати (відремонтувати) дорогу. Це звернення також залишилось без відповіді.

Остаточно наші мрії та сподівання втратили сенс після того, як Сергій Цоколенко очолив територіальну громаду. Тепер його бурхливу діяльність мають нагоду терпіти і оцінювати не тільки жителі Ладижинки, а всі мешканці територіальної громади.

Як приклад цинічного нахабства і впевненості у безкарності, можна навести випадок, який стався на позачерговій сесії сільської ради 19 квітня цього року.

Тоді, не звертаючи уваги на вельмишановну аудиторію, а це депутати, старости сіл, керівники підприємств, установ та організацій і просто люди похилого віку, секретар сільської ради Наталя Гандзюк свідомо, відкрито перед об’єктивом ЗМІ, пригрозила депутатам, якщо ті не будуть правильно (!?) голосувати за порядок денний сесії то їх села не отримають жодної копійки з Ладижинського бюджету.

На її слова миттєво відреагував староста з Городниці Сергій Якименко і потребував негайно вибачитись перед присутніми.

Ні сама Наталя за своє знахабніле зухвальство, ні її шеф Сергій Цоколенко за некоректну і не тактовну поведінку підлеглої, вибачатись не думали, лише іронічно посміхались.

Про яку етику поведінки державного службовця можна вести мову в Ладижинській сільській раді коли голова Сергій Цоколенко дозволяє собі грубості у поводженні з жителями села, а секретар Наталя Гандзюк може вигнати з приміщення сільської ради людину похилого віку, яка все своє життя присвятила селу і надалі продовжує піклуватись за долю його мешканців – колишніх працівників, а сьогодні пенсіонерів СТОВ «Лан», та інспектора пенсійного фонду, який разом з нею прийшов на перевірку    цього підприємства з метою надання допомоги в частині правильності оформлення пенсій.»

Повернемось до Ладижинських доріг.

Згідно відкритим даним, починаючи з весни 2017 року, в Ладижинці ряд вулиць та провулків зазнали капітального, дрібного та поточного ремонту, а саме: Визначна, Гагаріна, Шкільна, Перемоги, Квітнева, Одеська, Польова, Миру, Київська, провулок Козацький. Загальна вартість ремонтних робіт склала понад 7 мільйонів гривень з місцевого бюджету.

До кожної дороги в селі потрібно підходити індивідуально.

Звичайно, насамперед  потрібно приділяти увагу аварійним ділянкам. Тому десь це має бути ямковий ремонт, а десь – капітальний з повною заміною основи і покриття.

Потрібно визнати, що в Ладижинці дороги ремонтують, та почасти аби як, адже лише при в’їзді в село по вул. Козацькій зустрічаються безліч разів залатані і знову вибиті ями, а нове асфальтне покриття розсипається.

Не так давно сільський голова Сергій Цоколенко за кошти сільської ради ініціював дрібний та поточний ремонт вуличної мережі. До категорії поточного ремонту відноситься засипання проїжджої частини щебенем та будівельним сміттям – знятим шаром асфальту.

Шматки асфальту були завезені в село і розкидані вулицями, а кошти на таке «задоволення» витрачалися, як годиться, з місцевого бюджету. Але деякі проблемні ділянки після такого ремонту стали ще й аварійними і просто непридатними для користування.

В будівельній практиці повторне використання зношеного асфальту допускається і навіть вітається, але для цього його спочатку слід обробити при дуже високій температурі, а вже потім облаштовувати шлях. Такий спосіб ремонту доріг дуже зручний, адже не має жодних гарантійних термінів експлуатації, тому й відповідати за наслідки ніхто не буде.

Разом з тим, ділянки які справді дочекалися капітального ремонту за рік-другий експлуатації через недосконалі технології вже знову потребують капіталовкладень. Свіже покриття лущиться і розвалюється. Для порівняння, з теперішньою якістю доріг можна порівняти дорогу від АЗК «Окко» до села, яка декілька десятиріч назад була збудована паном Карнаковим керівником «Альткому» при будівництві автобану Київ-Одеса і служить до цих пір без жодних проблем та ремонтів. А це лише тому, що тоді була витримана технологія будівництва.

Наприкінці минулого року утворилася Ладижинська ОТГ, яка об’єднала шість сільських рад.

Виникає питання: чи дозволять депутати та старости цих сіл обраному голові територіальної громади Сергію Васильовичу проводити такі ж ремонтні роботи у своїх селах?

Проте, якщо врахувати, що Сергій Васильович та Наталя Федорівна зайняли диктаторську позицію із залякуванням депутатів, і те що їм усе сходить з рук, то цим можновладцям не потрібен ніякий дозвіл, адже і контролювати якість виконаних робіт та витрачених на це коштів вони нікому не дозволять.

P.S. При в’їзді до села, як візитна картка красується дорожній знак «ЛАДИЖЕНКА».

Невже влада не знає, як правильно називається їх рідне село?

15 Травня, 2019 в 09:03 / Переглядів: 1976

Теми: Політика,Суспільство,Умань,Черкащина

Залиште коментар

avatar
  Підписатися  
Повідомте про