Півстоліття тому черкащани могли купити до свят лише близько десятка різновидів тортів

Черкаські кондитери, світлина Ігната Діамента

Черкаський краєзнавець Борис Юхно у “Новій добі” пригадав, які торти могли купити черкащани до новорічних свят.

Колись смаколики випікалися вдома мамами і бабусями. А торт з магазину – то хіба вже на якесь велике свято: у 90 % випадків – День народження, у 10 % – Новий рік. І якщо вже статистика, то гадаю – не помилюся, коли скажу, що 2/3 «купованих» тортів були «Київськими».
Знаменитий торт… Про історію його створення ходять легенди. За однією з них і найвідомішою, бренд з’явився помилково. Одного, і як виявилося – прекрасного вечора 1956 року, – на фабриці імені Карла Маркса кондитери забули прибрати до холодильника на ніч збиті білки. А наступного ранку начальник цеху Костянтин Петренко та його помічниця Надя Черногор, щоб приховати помилку колег, вирішили спекти торт із того, що побачили. Зачерствіла білкова маса пішла на коржі, які промазали кремом…

Інша версія походження «Київського» менш відома. Кажуть, що до війни у Білій Церкві жив кондитер-єврей, який за старим бабусиним рецептом робив тістечка з тертими горішками. Згодом учень кондитера привіз цей рецепт у Київ і з кимось ним поділився. Той «хтось» мав родичку на кондитерській фабриці. Там, звісно, з цих легенд тільки сміються. І кажуть, що найвідоміший торт Союзу народився зовсім не випадково, а в результаті тривалого технологічного пошуку оптими.

З часу появи «Київський» став найбажанішим сувеніром зі столиці України, а поїзд «Київ – Москва» гострослови називали «тортовозом». Дуже смакував наш торт кремлівській еліті, а найбільшими «карлсонами», – хто б міг подумати, – були Леонід Брежнєв і Андрій Громико. Між іншим, початково у ньому були горішки кеш’ю із Індії, пізніше їх замінили на арахіс майже скрізь, де випускали цей торт. Але не родоначальники: кияни до останнього тримали марку і лише під тиском економічних обставин перейшли на фундук. Але з чим би він не був, коштував незмінно 3.50.

На відміну від «Київського», а ще – хрестоматійно-квадратного «Ленінградського», торт «Прага» до міста, яке його прославило, жодного відношення не мав. Просто історія створення «Праги» пов’язана із кондитерським цехом однойменного московського ресторана. Автором вважають майстра солодощів Володимира Гуральника.

У 1955 році він влаштувався на роботу в ресторан, у меню якого були чеські страви, але нічого такого – на десерт. Час від часу туди «по обміну досвідом» приїздили чехословацькі колеги. Вони ознайомилися з витвором Гуральника і погодилися, аби торт називався «Прага». До речі, торти «Пташине молоко» (не цукерки, як і «Празький» – не «Прага»), «Зденка» та «Вацлавський» також придумані Володимиром Гуральником.

Друга половина 1960-х – небачені обсяги, постійні новинки асортименту, стабільний попит. Він загалом-то неминучий при дефіциті, але ж на сяке-таке його не буде навіть за браком товару. У березні 1966-го кондитери Черкаського міськхарчокомбінату розпочали виробництво нових цукерок: шоколадних «Наталка Полтавка» та «Балтика», карамелі «Грильяжна», кількох різновидів ірису. Влітку асортимент поповнився «Вишнею в шоколаді» і тортами «Празький» та «Святковий».

Нові місцеві торти стабільно з’являлися до свят. Ну от хоч би «Сюрприз» до Нового, 1968 року. Цитата: «Сюрприз» приготували до новорічного столу кондитери міського харчокомбінату. Налагоджено випуск шоколадно-вафельного торту, який так і називається, «Сюрприз». У магазини відправили 10 тисяч цих тортів. Напружено працюють в ці дні майстри смачного. Святкові столи черкасців прикрасять 80 тисяч тортів різних видів, виготовлених іх руками».

Черкаська макаронна фабрика – то цукерки «Незабудка», «Корівка», «Зльотна», торти «Гілка», «Золота рибка», «Жовтневий», «Студентський» та інші. Дата випуску – 1970-ті.
Аж тут – Московська Олімпіада-80, яка для харчовиків стартувала зі звісткою про її проведення за пару років до, а скінчилася за пару років після, коли катронажки перестали прикрашати коробки логотипом.

Цукерники Шполянської кондитерської фабрики розпочали випуск 400-грамових наборів «Білочки» та «Пташиного молока», кондитерського цеху Уманського винозаводу – «Наталки Полтавки» і «Буревісника». З маркою «солодких фабрик» Шполи, Золотоноші та Умані до Олімпіади також випускалися мармелад «Лимонно-апельсинові скибочки» та зефір.

Для усіх цих «іміджевих» товарів художники розробили стильні упаковки із символікою ігор і що важливо – на різну вагу вмісту: 25, 50 та 100 грамів для «цитрусів» та 300 для зефіру. Це щоб не шокувати іноземців нашою звичкою усього брати «кіло». Ну в крайньому випадку – «півкіла» Щоправда, через специфіку товару кондитерка призначалася не для Білокам’яної, а для Києва: міста, де проходили футбольні матчі турніру, відтак і іноземців теж не бракувало.

Навіть не намагатимуся тут доводити, що тодішня фабрична кондитерка була сама цяця, а теперішня одна кака. «План по валу, вал по плану» так чи інакше занапастили всі галузі. Тому більшість, тобто абсолютна більшість радянських жінок, в домашніх умовах готували смачнючі ексклюзиви. Дарма, що теж «серійні», але ж кожна – свої, особливі. Від найпростіших – пісочного печива в духовці, трубочок на електровафельниці, какао-шоколадної «ковбаси» у холодильнику – до неймовірної смакоти тортів, серед яких навіть й сам «Наполеон» був хоч і смачною, але банальщиною. Майстерності їх вчили бабусі, мами, школа на уроках праці, цілі томи переписаних від руки рецептів…

18 Грудня, 2018 в 12:01 / Переглядів: 1012

Теми: Події,Суспільство,Черкащина

Залиште коментар

avatar
  Підписатися  
Повідомте про