На Черкащині селяни відремонтували шляхи власноруч і втричі дешевше

Це село на Городищині не може стати на один щабель із такими населеними пунктами як Вільшана чи Мліїв, Старосілля чи В’язівок, де живуть по кілька тисяч осіб. На відміну від перелічених іменитих сіл, у Зеленій Діброві заледве кілька сотень жителів. Але зеленодібрівчан відрізняє надзвичайна стабільна згуртованість, завидна одностайність, помножені на добропорядність та гостинність. Це село — ніби одна родина. Такими, як кажуть люди старшого покоління, зеленодібрівці були завжди. Але, на мій погляд, ще згуртованішими вони стали після того, як сільським головою став Ігор Щербак. Здається, Ігорю Володимировичу вдалося зробити сільську громаду ще дружнішою. Люди повірили в його добрі наміри й плани щодо рідного села і всіляко підтримують всі добрі починання й нові справи зеленодібрівського сільського голови Ігоря Щербака. Розповідає Черкаський край.

Ми не настільки багаті, щоб розкидатися грішми

Ідею відремонтувати асфальтне покриття сільських вулиць Ігор Щербак і сільські депутати виношували не один день і не один місяць. Торік навіть належну підготовку для цього зробили. На вулиці й провулки завезли й встелили 67 КамАЗів щебеню, розрівняли й ущільнили його. А цієї весни дійшла черга й до асфальтування.

Щербак звернувся і до шляховиків, і до підприємливих приватників-асфальтувальників і в Городище, і в Звенигородку, і в Шполу. Але відповідь від усіх була однаковою: укладка асфальту вимагає і робочої сили, і спецтехніки (котка) для ущільнення. Отож квадратний метр нового асфальту затягне не менше 300 гривень. Ігор Володимирович прикинув цю ціну на обсяги роботи і мало не за голову взявся, бо сума сягала (як для зеленодібрівської громади) більш ніж солідного розміру. Хіба що половину запланованого на таких умовах можна виконати.

— Запропонована ціна виявилась нам не по кишені. Та й ми ж не настільки багаті, щоб розкидатись грішми, — ділиться своєю думкою Ігор Щербак. — Тому мої односельчани гуртом вирішили: асфальтуватимемо самі, своїми силами, а на зекономлені кошти ще якусь додаткову тонну асфальту закупимо. Я не сумнівався, що селяни відгукнуться на це і своїми роботящими руками допоможуть.

Спасибі Ляшенку, Нечитайлу та Заболотному

— А ще я надіявся на підтримку нашого орендатора — СПОП «Відродження», очолюваного Юрієм Васильовичем Ляшенком та на підтримку нашого депутата в районній раді Петра Миколайовича Нечитайла. Спасибі обом, нас підтримали всим чим треба і можна було підтримати. І Ляшенко і Нечитайло КамАЗи для перевезення асфальту виділили. Юрій Васильович і коток для ущільнення асфальту надав, поміг і пальним, і моторною оливою. Підсобив КамАЗом і наш земляк Сергій Заболотний. А на укладку й вирівнювання асфальту вийшли наші односельці, відгукнулись і молодші, і старші віком, і пенсіонери. Хтось один день працював, хтось два, а дехто — і всі три. Від початку й до кінця робили на асфальтуванні Григорій Тихоновський, Микола Прокопенко, сільські депутати Сергій Дем’яненко та Микола Завгородній. Крім чоловіків на асфальтування вийшли і жінки, зокрема Наталя Демченко, член виконкому Любов Орда, сільський депутат Олена Цьопа. А ось інші жінки — Галина Дзюба, Валентина Завгородня, Катерина Нечитайло та Тамара Сидоренко — для всіх зайнятих на асфальтуванні ліпили вареники, готували обід. Багато людей, біля чиїх дворищ ми стелили дорогу, і собі бралися помагати, хтось нас чимось пригощав. Як працювали біля садиби Катерини Нечитайло, то бабуся винесла чотири трилітрові банки прохолодного соку, який ой як був доречним у ту гарячу днину і всім смакував.

За три дні сільська бригада асфальтувальників уклала 89 тонн асфальту по вулицях Шевченка, Петра Лебединця та родини Симиренків. На цьому вирішили не зупинятися, будуть нові грошові надходження в бюджет громади від СПОП «Відродження» — їх використають на продовження асфальтування.

А що стосується ціни квадратного метра, то завдяки тому, що укладали, рівняли й коткували не найняті специ, а самі зеленодібрівчани, то замість 300 гривень обійшовся їм асфальтний шлях аж у… 78 гривень за метр.