«Тим, хто приховує симптоми – смертна кара». Як черкащанка жила в Китаї під час карантину

Її та інших студентів ізолювали від навколишнього світу, зачинивши в гуртожитку. Але вона втекла звідти. Вже третій місяць дівчина носить захисну маску і каже, що це нестерпно. Зараз – радіє, що люди нарешті почали виходити на роботу й місто потроху оживає. Черкащанка Інна Романій розказала, як змінилося життя у Китаї, коли почалася епідемія, пише сайт Громадське: Черкаси.

Інна родом із Чорнобаю. З вересня 2019 року вивчає лінгвістику в Університеті науки і техніки Цзянсу і живе в гуртожитку в місті Чженьцзян.

У січні, коли у студентів були канікули, Інна вирішила трохи підзаробити й поїхала за 170 кілометрів в місто Нантонг на роботу. Там вона влаштувалася вчителькою англійської мови у приватній школі. 21 січня повернулася в гуртожиток. Тоді саме розпочався Китайський Новий рік. А через кілька днів в університеті студентам повідомили про коронавірус.

фото Китай
Інна вивчає лінгвістику в Університеті науки і техніки Цзянсу. Фото Інни Романій

Від звичайного повідомлення про карантин до смертної кари

Спочатку це було звичайне інформаційне повідомлення – залишайтеся вдома, не ходіть в людні місця. Згодом закрили усі громадські заклади, де постійно було багато людей. Крім магазинів, барів, торговельних центрів, зупинили міжміське сполучення, перестали ходити автобуси. Але потяги працювали, як зазвичай. Окрім Уханя, звісно. Уханьців повністю ізолювали.

Тролейбуси в містах не відмінили, але вони рідко їздили. Коли заходиш в тролейбус, то перевіряють температуру і записують дані пасажирів.

У ліфтах були зубочистки або серветки, щоб натискати на кнопки, не торкаючись безпосередньо пальцями. Кожного дня ліфти дезінфікували.

Коли затвердили закон про смертну кару для тих, хто приховує симптоми інфікування коронавірусом, тоді і почався бум – кількість інфікованих неймовірно виросла.

фото Китай карантин
Фото: aajkaal.in

Через заборону виходити з дому деякі люди впадали у відчай. Я бачила у місцевих соцмережах фото, як якась жінка спускалася з 10 поверху на простирадлах, щоб піти в магазин і купити дітям їжу.

Серед моїх друзів та знайомих інфікованих не було. Я не боялася підхопити вірус, але дотримувалася правил карантину і завжди ходила в масці.

Зачинені в гуртожитку

До 29 січня в гуртожитку сформували списки тих, хто є. Тоді було близько ста людей. Щоб уникнути ризику зараження, нас у ньому закрили. Складалося враження, ніби нас відділили від світу. На весь гуртожиток виділили п’ять волонтерів, які один раз у три-чотири дні ходили за продуктами. Але багатьох таке не влаштовувало. Ми тікали у магазин через паркани, хоч це було нелегально. Тим, кого ловили, висували догану. Їх позбавляли стипендії. В інших вузах тих, хто повертався в гуртожиток без дозволу, відчисляли з університету.

Але ловили небагатьох. Знаю, що впіймали двох пакистанців, які вдень перелазили через паркан.

фото Китай коронавірус карантин
Щоб уникнути ризику зараження, Інну та інших студентів закрили в гуртожитку.

Жити закритим дуже важко, але карантин зближує. В гуртожитку ми слідкували за картою поширення вірусу, але всі ставилися до цього спокійно і жартували, щоб якось розрядити атмосферу. Паніки як такої не було. Вона більше спостерігалася за кордоном. Ми частіше збиралися на вечері або гуртом дивилися фільми. Бувало, в одну кімнату збиралося 15 осіб. Разом проводили час, так було веселіше.

Жити в умовах карантину – складно психологічно. Але тут все одно є плюс: з’являється час для справ, які відкладаєш. Наприклад, вивчення китайської, іспанської мови чи курсів SMM, або читання художньої літератури.

Але багато хто не витримував. Під час карантину іноземцям дозволяли їхати додому. Для цього треба було написати керівнику, який працює з іноземними студентами, що збираєшся додому й скинути білет. Тоді тебе випускають. Ті, хто не хотів повертатися додому і сидіти в гуртожитку, – тікали. Таких було 30 студентів. Так вчинила і я.

Втеча в інше місто

Бабусі нервово телефонували і говорили повертатися додому. Казали, що їм по телевізору жахи показують. Батьки і друзі спокійніше реагували. Але дев’ятого лютого я знову поїхала в Нантонг.

Під час дороги кілька разів записували мої дані. В містечку я орендувала квартиру. За мною ходила охорона, дивилася, де та в якому помешканні живу.

фото Китай карантин
Фото зліва: таким безлюдним Інна побачила Нантонг, коли приїхала під час карантину. Фото справа: упаковка масок, які купувала дівчина. Фото Інни Романій

Керівник приватної школи, у якій я викладала англійську, збирався порушити правила карантину і відкрити школу. Планували з 10 лютого виходити на роботу. Але керівник так і не зміг її відкрити. Я вирішила залишитися в Нантуні, бо тут простіше з карантином. Можна виходити за межі квартири. Дозволялося прогулятися до магазину або в парку кілька годин раз в три дні. До того ж, з 17 лютого ввели дистанційне навчання. Тому я вирішила навчатися і чекати на роботу.

Їжу і маски купити було складно

Під час карантину виходити на вулиці можна тільки в захисній масці. Без маски – нікуди. Але їх завжди  було важко придбати. В університеті нам їх не видавали, а в аптеках говорили, що немає. В Нантонзі я їх теж постійно шукала.

Одного разу приходжу в аптеку, щоб придбати маску, й мені вкотре говорять, що масок немає. Але я бачу, як при мені з іншого віконечка китаянка купує три упаковки. Це було схоже на дискримінацію іноземців. В той період, коли ми дуже потребували масок, їх продавали тільки китайцям. Але маску мені все-таки вдалося купити. Якщо довго і наполегливо розказувати фармацевтам, що маска тобі конче необхідна, її тобі все-таки продадуть.

фото Китай карантин
При вході в супермаркет міряли температуру і розпитували про самопочуття. Фото: sanalbasin.com

Продукти в супермаркеті теж було складно купити. Крім того, що при вході міряли температуру і розпитували про самопочуття, увели qr-коди здоров’я. Це такі пропуски в магазини, які іноземцям ніяк не отримати. Вся справа у китайській ID-картці. І в них – ієрогліфи, а не літери, як у нас.

Тому я замовляла їжу додому. Але доставляли продукти не до квартири, а до головного посту охорони, який знаходився біля будинку.

Ситуація покращується

В Нантонзі карантин закінчився. Пропуск в супермаркети спростили. Вже навіть температуру не міряють і нічого не питають. Доставку приносять аж до квартири.

Багато людей на вулицях ходять уже без масок. Я ще вдягаю її, коли виходжу з дому. Але якщо поблизу немає людей – знімаю. Набридло в ній ходити.

Місто оживає, люди виходять на роботу. Я так радію, коли бачу, що відчинений «Макдональдс», «Старбакс» й інші заклади. Я радію навіть від того, що продавці вийшли готувати тофу, яке жахливо смердить.

Нічний Нантонг. Фото Інни Романій

З 30 березня у провінції Цзянсу обіцяють відкрити усі школи й виші. Університет, у якому навчаюся, відкриють 13 квітня. Надіюся, що викладачі продовжуватимуть навчати дистанційно. Китайські кордони досі закриті, й іноземці, які виїхали з країни на початку карантину, не можуть продовжити навчання в університеті.

Я чекаю, коли відкриють гуртожиток, щоб повернутися. Зараз там посилили контроль за пересуванням студентів. Навіть людину з ліхтарем поставили, щоб слідкувала за парканами.

Люди в гуртожитку сидять більше двох місяців. Зараз випускають на територію університету під підпис. Лише на півтори години і обов’язково в масці. В банк пускають лише на пів години, але для цього треба брати дозвіл.

Я вважаю, що жорстоко тримати в таких умовах наших студентів. Як і більшості іноземців, мені важко прийняти суворі заходи китайської влади, але доводиться підкорятися. Такі заходи можуть не подобатися, але все ж вони ефективні. 

26 Березня, 2020 в 08:56 / Переглядів: 165

Теми: Події,Суспільство,Черкащина

Залиште коментар

avatar
  Підписатися  
Повідомте про