Великий обмін: хто з українських полонених та політв’язнів повернувся додому

7 вересня відбувся великий обмін полонених, на який чекали вже кілька тижнів. З російського полону повернулися 35 українців. Серед них — 24 моряки, яких РФ захопила в Керченській протоці, режисер Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимир Балух, Павло Гриб та інші, чиї прізвища кілька років поспіль звучали майже на всіх міжнародних зустрічах як прізвища політв’язнів, пише Громадське Телебачення. 

Незважаючи на масштабний обмін, у Росії та на окупованих нею територіях залишаються за ґратами ще понад 110 українців. Зокрема — кримський активіст Олексій Чірній, засуджений у справі так званих «українських диверсантів» Андрій Захтей, обвинувачений у шпигунстві Валентин Виговський. Також російська влада не припиняє переслідування кримських татар.

Олександр Кольченко

Олександр Кольченко — активіст кримського Євромайдану. До того він брав участь у численних акціях — на підтримку студентів, працівників Кримтролейбусу, був учасником екологічного руху. Навчався у Таврійському університеті на географічному факультеті.

Кольченка затримали російські спецслужби у травні 2014 року в анексованому Криму. Він проходив по тій же справі, що й Олег Сенцов, якого російський суд засудив за «створення терористичного угруповання». Кольченка ж звинуватили в участі в ньому.

25 серпня 2015 року Північно-Кавказький військовий окружний суд Російської Федерації у Ростові-на-Дону оголосив їм вирок. Олександр Кольченко отримав 10 років ув’язнення, хоча прокурори просили 12.

Покарання відбував у виправній колонії №6 в російському Копейську (Челябінська область).

Олег Сенцов

Український кінорежисер із Сімферополя, автор фільмів «Гамер» та «Носоріг» (незавершений). Активний учасник Євромайдану та проукраїнських акцій під час анексії Криму.

Сенцова затримали співробітники російської ФСБ в Криму 10 травня 2014 року. Під час допитів били, душили, погрожували вивезти в ліс і закопати. Вимагали свідчень проти керівництва Євромайдану. Згодом Сенцова етапували в «Лефортово».

Судовий процес над українцем проходив у Північно-Кавказькому військовому окружному суді у Ростові-на-Дону. Сенцова звинуватили в підготовці терактів (спробах підірвати пам’ятник Леніну та меморіал Вічного вогню в Сімферополі та підпалах офісів проросійських організацій) та засудили до 20 років колонії суворого режиму.

З 13 листопада 2017 Олег Сенцов перебував у виправній колонії № 8 «Білий ведмідь» у місті Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ).

Минулого року Олег Сенцов оголосив голодування з вимогою звільнити всіх політв’язнів Кремля. Він тримався 145 днів. Сенцов заявив про припинення голодування з 6 жовтня через загрозу примусового годування. 10 вересня сестра Сенцова повідомила, що політв’язень написав заповіт на творчість у разі смерті.

Під час ув’язнення Сенцова на його підтримку висловлювались відомі діячі мистецтв, зокрема кінорежисери Педро Альмодовар, Кшиштоф Зануссі, Анджей Вайда, Андрій Звягінцев.

Олександр Кольченко під час засідання суду

Олександр Кольченко під час засідання суду

Павло Гриб

19-річного сина українського офіцера росіяни затримали у білоруському Гомелі у серпні 2017 року. За інформацією його батька Ігоря Гриба, Павла на територію сусідньої держави виманили працівники російських спецслужб.

У Гомелі Павло мав зустрітися з дівчиною, з якою познайомився у соцмережах. Пізніше росіянка Тетяна Єршова зізналась, що запросила українця до Білорусі, бо її змусила ФСБ.

Павло має вроджену важку хворобу — портальну гіпертензію. Він змушений постійно приймати підтримуючі препарати. Під час утримування у Краснодарському СІЗО стан його здоров’я неодноразово погіршувався, а передача медикаментів та надання медичних послуг часто блокувалися. Під час розгляду справи Гриб перебував у СІЗО Ростова, а у суді свідчив по відеозв’язку.

Павло Гриб під час засідання суду

Павло Гриб під час засідання суду
Фото: Олександр Кохан/Громадське

Павлу Грибу оголосили вирок 22 березня 2019 року в Ростові-на-Дону. За «схиляння до теракту» громадянки Росії Тетяни Єршової його засудили до шести років колонії. У липні Верховний суд РФ визнав вирок законним.

Після оголошення вироку в коментарі Громадському Гриб заявив, що починає голодування, однак невдовзі його припинив.

Батько політв’язня Павла Гриба назвав вирок суду смертельним для сина, а українська уповноважена з прав людини заявила, що Павло потребує негайної операції на серці. До колонії Гриба не етапували через стан здоров’я.

Станіслав Клих

Викладача історії Київської транспортної академії Станіслава Клиха російські спецслужбовці затримали 8 серпня 2014 року в одному з готелів російського міста Орел. Там він зустрічався зі своєю дівчиною. Йому дозволили лише передзвонити мамі, щоб повідомити про затримання.

Про Клиха ніхто нічого не чув наступні 10 місяців, аж поки адвокатці Марині Дубровіній не вдалося побачитися з ним в одиночній камері СІЗО П’ятигорська. Тоді він написав листа до Європейського суду з прав людини, в якому описав тортури, якими з нього вибивали зізнання.

26 травня 2016 року суд Чечні засудив Клиха до 20 років ув’язнення. Його та Миколу Карпюка звинуватили у вбивстві російських військових у Грозному в 1994-95 роках під час російсько-чеченської війни. Водночас прокурори не надали жодних доказів того, що Клих і Карпюк перебували тоді у Чечні.

Станіслав Клих під час засідання суду

Станіслав Клих під час засідання суду

У липні 2018 року Клиха перевели до психлікарні Магнітогорська. Росія стверджувала, що політв’язня «перевели за власним бажанням». Політв’язень потім розповів матері, що його там «накачали» психотропними препаратами. Покарання Клих відбував у Челябінській області.

Микола Карпюк 

17 березня 2014 року Миколу Карпюка, заступника лідера «Правого сектору» з ідеологічної роботи, затримали на російській стороні кордону між Брянською та Чернігівською областями прикордонники РФ.

Кількома днями раніше на дачі під Києвом провід «Правого сектору» вирішував, як діяти у зв’язку з можливою анексією Криму. На цій нараді керівник київської організації ПС В’ячеслав Фурса запропонував поїхати і домовлятись із росіянами на вищому рівні — називались прізвища радників президента Владіміра Путіна, на яких, як заявляв Фурса, він мав виходи. Нібито така зустріч дала б можливість вирішити питання з Кримом на користь України.

Втім, як стверджують самі учасники, всі були проти такої поїздки. Тож Карпюк поїхав всупереч застереженням. Як згадує тодішній очільник «Правого сектору» Дмитро Ярош, це було особисте рішення Карпюка. 17 березня разом з Карпюком затримали В’ячеслава Фурсу та його водія. Двоє останніх повернулись через 15 діб.

Микола Карпюк під час засідання суду

Микола Карпюк під час засідання суду

У травні 2016 року суд Чечні засудив Карпюка до 22 з половиною років позбавлення волі. Покарання він відбував у російській в’язниці «Володимирський централ».

Євген Панов

10 серпня 2016 року ФСБ Росії заявила про ліквідацію в анексованому Криму «агентурної мережі Головного управління розвідки України» та затримання на території півострова «організатора терактів», яким начебто є колишній учасник АТО та волонтер Євген Панов.

Брат політв’язня Ігор Котелянець вважає, що Панова викрали та вивезли до Криму, оскільки «не існує жодного іншого варіанту, як він там опинився». Його та Андрія Захтея утримували в московському СІЗО «Лефортово».

Федеральна служба безпеки Росії звинуватила Панова у підготовці «диверсії» на окупованому півострові, а також у зберіганні та контрабанді зброї. Він відмовився піти на угоду зі слідством. 13 липня 2018 року кримський «суд» засудив Панова до 8 років колонії суворого режиму.

Євген Панов під час засідання суду

Євген Панов під час засідання суду

У січні 2019-го Євгена Панова доставили до Омська після чотиримісячного етапу.

Володимир Балух

Кримський фермер Володимир Балух ще наприкінці 2013 року вивісив на своєму будинку в селі Серебрянка український прапор. Прапор кілька разів знімали, однак Балух вивішував його знову.

Після анексії Криму почалося переслідування. У серпні 2017 року місцевий «суд» засудив Балуха до 3,5 років ув’язнення. Його звинуватили у «зберіганні боєприпасів». На початку жовтня 2017 року «суд» скасував вирок та призначив новий розгляд справи. За його підсумками у січні 2018 року Балуха засудили до 3 років 7 місяців колонії-поселення та штрафу в 10 тисяч рублів.

Улітку 2018 року підконтрольний окупаційній владі Роздольненський районний суд Криму визнав Балуха винним ще й у нібито побитті начальника ізолятору тимчасового тримання та засудив його до 5 років позбавлення волі та штрафу 10 тисяч рублів.

Володимир Балух під час засідання суду

Володимир Балух під час засідання суду

Перебуваючи за ґратами, Балух голодував 206 днів, вживаючи тільки по кілька ложок вівсяного киселю, сухарі, воду та чай із медом. Утім, припинив голодування на час етапу.

Роман Сущенко

Кореспондент «Укрінформу» у Франції приїхав у Росію у вересні 2016 року, щоб провідати родичів. Там його затримали, а в жовтні висунули звинувачення у шпигунстві. Під час судового процесу Сущенка тримали у СІЗО «Лефортово».

4 червня 2018 року суд у Москві визнав засудив Сущенка до 12 років колонії суворого режиму. В своєму останньому слові на суді Сущенко провини не визнав.

Сущенка етапували в колонію № 11 у Кіровській області Росії. Там він перебував в так званому «безпечному місці», щоб уникнути можливих конфліктів та інцидентів з іншими в’язнями.

Роман Сущенко під час засідання суду

Роман Сущенко під час засідання суду
Фото: EPA-EFE/MAXIM SHIPENKOV

У серпні 2019 року Сущенко підписав документи про згоду відбувати покарання в Україні.

Під час ув’язнення Сущенко писав картини. У лютому 2019 року в Парижі пройшла виставка робіт журналіста, які він створив у «Лефортово» протягом 2016-2018 років.

Олексій Сизонович

Українського пенсіонера викрали у Луганську та вивезли у Ростов у серпні 2016 року.

31 липня 2017 року Північно-Кавказький окружний військовий суд засудив Сизоновича до 12 років позбавлення волі і 250 тисяч рублів штрафу за нібито підготовку терактів у Ростовській області.

Під час судового процесу Сизоновича тримали у СІЗО в Ростові-на-Дону, де його сильно били. Про це повідомила консулка України в російському Новосибірську Діана Іванова. Її вперше пустили до Сизоновича через півтора року після його затримання.

Олексій Сизонович під час засідання суду

Олексій Сизонович під час засідання суду
Фото: Владислав Рязанцев

Сизоновича, якому зараз 63 роки, тримали у в’язниці в Іркутській області. За час перебування у неволі в нього почала ущільнюватися пухлина на шиї. Тюремний лікар приписав звернутися до фахівця, якого Сизонович чекав понад місяць. За словами консулки, Сизоновичу, ймовірно, необхідна операція.

Едем Бекіров

Кримського татарина Едема Бекірова російські силовики затримали на адмінмежі з Кримом у грудні 2018-го — йому закидають нібито транспортування 10 кг тротилу та 190 бойових патронів.

Незадовго до затримання Бекіров переніс операцію на серці та ампутацію ноги. Крім того, він має цукровий діабет. Через важкий стан здоров’я Бекіров постійно потребує ліків. Його адвокат неодноразово заявляв, що в СІЗО йому не надають медичної допомоги. На справу Бекірова відреагував Європейський суд з прав людини, який зобов’язав РФ провести незалежний медогляд політв’язня.

Бекірова утримували в СІЗО на території анексованого Криму понад 8,5 місяців. Улітку 2019-го в Росії заявили, що завершили слідство у цій справі, після чого її мали передати до суду. Але 27 серпня цього року Центральний районний суд Сімферополя змінив йому міру запобіжного заходу на зобов’язання з’являтися до суду.

Едем Бекіров під час засідання суду

Едем Бекіров під час засідання суду

Артур Панов

Уродженець Краснодона, що на Луганщині, Артур Панов був затриманий в грудні 2015 року після того, як нібито пересік українсько-російський кордон під виглядом біженця. За версією російського слідства, Панов збирався підірвати ростовський театр імені Горького, вже на російській території зібрав вибуховий пристрій. Сам Панов стверджував, що це був вибуховий пакет, який нікому не завдав би шкоди.

У ростовському СІЗО у Панова почалися проблеми зі здоров’ям. Він стверджував, що його намагались отруїти. Не допомогли, коли він поскаржився на хворий хребет і навіть не дали милиці, про які він просив. Панов оголошував сухе голодування з вимогою видати його Україні.

Артур Панов під час засідання суду

Артур Панов під час засідання суду

МОРЯКИ

23 листопада три українські військові кораблі почали плановий перехід з Одеси до Маріуполя. 25 листопада 2018 року біля Керченської протоки у Чорному морі російські військові відкрили вогонь по українських катерах та захопили 24 члени екіпажу. Понад пів року українців утримували в російських тюрмах, не визнаючи їх військовополоненими. Попри вимогу Міжнародного трибуналу з морського права негайно відпустити моряків, РФ цього не зробила.

Роман Мокряк, капітан-лейтенант, командир катера «Бердянськ»

Уродженець селища Карлівка Кіровоградської області. У родині Мокряків троє синів, мама — вчителька, батько — військовий , втім лише Роман обрав службу в морі. До Одеси він служив на підводному човні, як і більшість з полонених моряків — у Севастополі, поки півострів не анексували. Після анексії Криму Мокряк переїхав до Одеси, проходив службу на ракетному катері «Прилуки», у 2016 році очолив катер «Бердянськ».

Юрій Будзило, мічман буксира «Яни Капу»

Юрій уродженець Одеської області. Ніс службу в Криму, покинув півострів після анексії, служив у зоні АТО. Після повернення, попри заклики рідних, не збирався йти на пенсію, сподіваючись на завершення війни. Юрій привів у робочий стан буксир «Яни Капу», тривалий час керував ним.

Юрій Будзило розмовляє з дружиною у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Юрій Будзило розмовляє з дружиною у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото:Вікторія Рощина/Громадське

Сергій Попов, капітан-лейтенант, член екіпажу катера «Нікополь»

Сергій виріс у багатодітній родині. Після школи закінчив Нахімівську академію у Севастополі, там і ніс службу до анексії Криму Росією. Розповідав, що пішов служити, аби фінансово не навантажувати батьків. Має дружину та двох дітей.

Богдан Головаш і Сергій Попов (праворуч) у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Богдан Головаш і Сергій Попов (праворуч) у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Андрій Артеменко, старший матрос катера «Бердянськ»

Андрій родом з Новоукраїнки Кіровоградської області. За словами рідних, хлопець уклав уже другий контракт з Військово-морськими силами ЗСУ. 25 листопада перебував на судні «Бердянськ».

Батько хлопця Анатолій Артеменко каже, що востаннє спілкувався з сином за півтора тижня до нападу. Каже, той ніколи не розповідав подробиць. Дівчина Андрія Марина Уманець сказала, що востаннє спілкувалася з ним увечері 23 листопада. Єдине, що їй стало відомо після захоплення моряків — що в нього осколкове поранення біля зап’ястя й він перебував у Керченській лікарні. За інформацією української уповноваженої з прав людини Людмили Денісової, російська сторона не надала Україні медичні довідки про стан здоров’я моряків.

Андрій Артеменко (ліворуч) і Андрій Ейдер у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Андрій Артеменко (ліворуч) і Андрій Ейдер у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Андрій Ейдер, матрос катера «Бердянськ»

Андрій один із трьох поранених українських моряків. Родом з Одещини, член екіпажу «Бердянськ». Родина хлопця переїхала з Одеської області на Івано-Франківщину 6 років тому. Андрій навчався в Одесі, уклав контракт з ВМС ЗСУ.

Мачуха моряка Євгенія Ейдер розповіла hromadske, що востаннє бачила Андрія, коли той підписав контракт з ВМС, останнім часом спілкувалися телефоном та у Facebook. Про його поранення Євгенія Ейдер дізналася зранку від російської журналістки з Москви.

Олег Мельничук, командир буксира «Яни Капу»

Народився у Смілі Черкаської області, там закінчив школу та вступив до професійного ліцею. Згодом вступив до лав Збройних сил України. Після закінчення строкової служби уклав контракт. Паралельно у 2015—2017 роках навчався у Мореходному коледжі технічного флоту НУ «ОМА» на відділенні судноводіння. Згодом був призначений командиром рейдового буксира «Яни Капу». Під час судових засідань у Криму та Москві вимагав перекладача з російської на українську.

Андрій Ейдер (ліворуч) і Олег Мельничук у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Андрій Ейдер (ліворуч) і Олег Мельничук у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Богдан Небилиця, старший лейтенант, командир катера «Нікополь»

Під час російської агресії 25 листопада перебував на катері «Нікополь». Хлопець родом з Сумської області. За інформацією«Радіо Cвобода», ще підлітком мріяв стати моряком, закінчив Військово-морську академію імені Нахімова в Севастополі. Після анексії Криму Росією виїхав з півострова, а тому завершувати навчання довелося вже в Одесі.

Для Богдана, випускника 2016 року, першим місцем служби став ракетний катер «Прилуки». Він був командиром ракетно-артилерійської бойової частини. Згодом офіцера призначили командиром малого броньованого артилерійського катера «Нікополь».

Коли Богдана питали, чи не страшно йому приймати корабель та брати на себе таку відповідальність, він казав так: «Відповідально. Але гріш ціна тому офіцерові, якого лякає відповідальність».

Юрій Без’язичний, старший матрос катера «Бердянськ»

Юрій народився в Одесі. Зараз є студентом третього курсу Одеського національного морського університету. За словами адвоката моряків Миколи Полозова, попросив йому допомогти з отриманням академічної відпустки через вимушене перебування в російській в’язниці.

Володимир Лісовий, Юрій Без'язичний, Богдан Небилиця, Юрій Будзило у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Володимир Лісовий, Юрій Без’язичний, Богдан Небилиця, Юрій Будзило у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Денис Гриценко, капітан 2-го рангу, командир походу, член екіпажу катера «Бердянськ»

Денис народився на Миколаївщині, навчався у фізико-математичному класі. Після закінчення школи серед безлічі варіантів подальшого навчання обрав море. Рідні наголошують, що це спадкове, адже у родині було багато військових: дідусі, бабуся, батько. У 2006 році Денис закінчив Нахімівську академію, служив у Криму, а після весни 2014-го — в Одесі. Дома залишилася дружина і син. Саме Денис командував походом 23 листопада 2018 року, його голос рідні впізнають на радіоперемовинах.

Денис Гриценко у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Денис Гриценко у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Василь Сорока, представник СБУ, член екіпажу катера «Бердянськ»

Один із поранених українців. 25 листопада, під час захоплення українських кораблів Росією перебував на катері «Бердянськ», по якому російські військові відкрили вогонь.

У 2013 році Василь закінчив Харківську юридичну академію, призваний на службу у 2015 році, старший лейтенант Служби безпеки України. Одружений має сина.

Після захоплення Василя ще з двома моряками направили до Керченської лікарні №1, згодом перевезли до медчастини «Матроської тиші», що у Москві. На першому засіданні у Лефортівському суді Москви Василь мав набряклу руку, навесні його прооперували, витягши з руки уламки, але, за словами адвокатів, — не всі.

Василь Сорока у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Василь Сорока у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Сергій Цибізов, матрос катера «Нікополь»

Сергій народився у місті Шепетівка на Хмельниччині, там і закінчив школу та коледж. Рідні розповідають, що про море Сергій мріяв з дитинства, тому обрав військову службу. До його вибору в родині віднеслися з повагою.

З квітня 2018 року Сергій ніс службу на катері «Кременчук», згодом — на катері «Нікополь».

Євген Семидоцький, матрос буксира «Яни Капу»

Євген народився у селищі Троїцьке Луганської області, згодом разом з батьками переїхав у Сватове. Після школи навчався на слюсаря з ремонту автомобілів. Пішов служити, бо мріяв стати матросом. За словами адвоката Миколи Полозова, в Лефортово полоненого українського матроса утримують у двомісній камері з обвинуваченим в іншій кримінальній справі і Євген навчає його української мови.

Сергій Цибізов (ліворуч) і Євген Семидоцький у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Сергій Цибізов (ліворуч) і Євген Семидоцький у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Володимир Терещенко, старший матрос буксира «Яни Капу»

Народився на Одещині, закінчив школу, має будівельну освіту. Сестра пригадує, що вирішив стати моряком після того, як навчився плавати. У родині Терещенків батько був річним моряком, тож можливо, це теж зіграло свою роль у виборі ним професії, не виключають рідні. Рідні характеризують його як справжнього військового: спокійного і врівноваженого. У листах до рідних постійно підтримує їх та просить ні в чому не звинувачувати себе.

Володимир Терещенко у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Володимир Терещенко у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Володимир Варимез, старший матрос буксира «Яни Капу»

Випускник Ізмаїльського вищого професійного училища. 2012 року розпочав службу в Криму, після анексії півострова Росією продовжив служити вже в Одесі. Радіотелеграфіст буксира «Яни Капу». За словами адвоката, тримається добре, навіть жартує, наголошуючи на тому, що «головною незручністю для себе вважає гучне хропіння сусіда у камері».

Володимир Варимез у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Володимир Варимез у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Віктор Беспальченко, старший матрос буксира «Яни Капу»

До початку анексії Криму Росією служив старшим матросом катера «Херсон». У березні 2014 року був серед українських моряків, заблокованих російськими військовими в озері Донузлав.

У липні 2019 одружився в Лефортівському СІЗО.

Сергій Чуліба, старшина 2-ї статті буксира «Яни Капу»

Сергій народився у селищі Тавричанка Каховського району Херсонської області. Згодом з батьками переїхав до Каховки, там закінчив школу та Інститут за спеціальністю «інженер-електрик». У родині батько був військовим, втім рідні запевняють — піти в армію вирішив свідомо та самостійно. Уклав контракт із ВМС ЗСУ і з 2011 року служив на катері «Херсон» у Севастополі. У березні 2014 року був серед українських моряків, яких російські військові заблокували на озері Донузлав.

Служив у зоні АТО, згодом продовжив службу в Одесі на буксирі «Яни Капу». Уклав другий контракт із ВМС ЗСУ. У листах пише, що продовжуватиме службу у морі й після повернення додому.

Віктор Беспальченко (ліворуч) і Сергій Чулиба у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Віктор Беспальченко (ліворуч) і Сергій Чулиба у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Андрій Оприско, старший матрос катера «Нікополь»

Народився на Львівщині. Найстарший з полонених українських моряків. Службу на флоті почав у 2016 році. За словами його матері Ольги, він завжди хотів служити на флоті. «Де б він не працював, в голові у нього було море», — каже Ольга Оприско. Мати Андрія пригадує, що не підтримувала його рішення служити, адже дуже хвилювалася за нього.

Під час спілкування із рідними та журналістами в Лефортівському суді Москви Андрій розповідав, що навіть у СІЗО їм вдається займатися спортом, аби підтримувати себе у гарній фізичній формі.

Андрій Оприско у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Андрій Оприско у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

В’ячеслав Зінченко, старший матрос катера «Нікополь»

В’ячеслав народився у Кишиневі, згодом з батьками переїхав до Білгород-Дністровського Одеської області. Старший у родині, має молодшу сестру Софію. У Білгороді-Дністровському закінчив школу, а згодом будівельний ліцей. Став президентом ліцею, був достатньо активним, займався танцями, футболом. Має нагороду найкращого воротаря року, вболіває за «Шахтар» та захоплюється грою Андрія Пятова. Після ліцею заявив, що укладе контракт та служитиме у морі, запевняючи: «Море робить із хлопця чоловіка, загартовує витримку, вірність, стійкість».

З 2016 року служив на катері «Балта», через рік потрапив на «Нікополь». Збирався вступати до Одеської національної морської академії, але не встиг, бо потрапив у полон. Втім, за словами мами, він пише у листах, що зробить це після повернення, що свідчить про те, що він чітко вирішив продовжувати службу. Мама каже, що, попри страхи та турботу за сина, завжди поважає його вибір та підтримує.

В'ячеслав Зінченко у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

В’ячеслав Зінченко у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Владислав Костишин, старший лейтенант катера «Нікополь»

Уродженець Черкащини. Навчався в академії Військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі, після анексії Криму продовжив навчання в Інституті військово-морських сил в Одесі. На катері «Нікополь» проходив стажування. Старший син у родині, має молодшу сестру. За словами мами, любить багато читати про війну та історію, захоплюється боксом.

За словами адвоката Миколи Полозова, Владислав є фанатом боксера Василя Ломаченка. «Владислав цікавиться боксом і навіть аматорськи займається ним сам. Навіть просив свого адвоката Олега Єлісеєва повідомляти йому про хід боксерських поєдинків, які проходять зараз», — писав Микола Полозов.

Під час судових засідань вимагав перекладача з російської на українську.

Владислав Костишин у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Владислав Костишин у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Андрій Драч, представник СБУ, катер «Нікополь»

Один з двох співробітників Служби безпеки України на борту захоплених кораблів. Один з курсантів Академії Військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі, які в березні 2014 року заспівали гімн України в момент, коли російські військові спускали української прапор з флагштока навчального закладу. Закінчив навчання після анексії Криму Росією ‒ в Інституті військово-морських сил Одеської морської академії. За інформацією СБУ, контррозвідники на кораблях ‒ нормальна практика всіх держав, і ні про які таємні операції, всупереч заявам російської влади, не йдеться.

Андрій Драч у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Андрій Драч у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Богдан Головаш, старший матрос катера «Бердянськ»

Уродженець Кременчука Полтавської області. На момент захоплення йому було 22 роки, у полоні виповнилося 23. У 14 років вступив на перший курс Військово-морської академії ім. Нахімова. Продовжив навчання в одеському Інституті військово-морських сил ОНМА. На катері «Бердянськ», який обстріляли росіяни, проходив переддипломну практику.

За словами батьків, вибір стати військовим моряком був усвідомленим. Певну роль у цьому відіграв і керівник військового ліцею — В.Ю. Поляков, який одного разу сказав, що чомусь усі випускники ліцею вступають на льотчиків, до ВДВ чи сухопутних військ, а моряків так мало. Ось тоді Богдан і загорівся морем. З кожним роком навчання, пригадують батьки, любов до моря тільки росла. А від практики на «Бердянську» хлопець був у захваті.

Батьки підтримали вибір Богдана, зрозумівши, що це рішення виважене, обдумане. Богдан має брата-близнюка Руслана, який також обрав військову професію — він навчається на військового лікаря.

Богдан Головаш у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Богдан Головаш у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Михайло Власюк, старший матрос буксира «Яни Капу»

Михайло Власюк народився у Києві, згодом разом з батьками переїхав до Херсонщини. Навчався в Чаплинському професійному аграрному ліцеї на кухара, у 18 років був призваний до армії. Проходив службу у столичному Окремому президентському полку імені Богдана Хмельницького. Після закінчення служби підписав контракт із Військово-морськими силами України.

До початку анексії Криму був старшим матросом на катері «Херсон». У березні 2014 року був серед українських моряків, заблокованих російськими військовими на озері Донузлав. Продовжив службу в Одесі на буксирі «Яни Капу».

Михайло Власюк у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Михайло Власюк у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Володимир Лісовий, капітан 3-го рангу буксира «Яни Капу»

Володимир народився у Севастополі, виріс в невеликому селищі біля моря в Криму, років з 5-ти самостійно спускався по скелястому берегу до моря ловити крабів і рибу, а з вікна своєї дитячої кімнати кожен день бачив море. Згодом став захоплюватися підводним полюванням і фрідайвінгом. Дуже близькою і вагомою людиною для нього в житті був дідусь — військовий льотчик.Тому ще у школі Володимир твердо вирішив стати військовим моряком. Закінчив Військово-морський інститут імені Нахімова за спеціальністю «кораблеводіння».

Після закінчення інституту (в 2007) два роки служив на підводному човні «Запоріжжя» в Севастополі. Човен був у ремонті і не виходив у плавання. Володимир як молодий спеціаліст хотів практичного застосування своїх знань і попросив про переведення до Одеси, де була вакантна посада.

З 2009 року служить в Одесі. Не дуже правильно говорити, що він служить на «Яни Капу», зараз він командир дивізіону суден забезпечення, до яких відноситься буксир.

Володимир Лісовий, Юрій Без'язичний, Богдан Небилиця, Юрій Будзило у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Володимир Лісовий, Юрій Без’язичний, Богдан Небилиця, Юрій Будзило у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Андрій Шевченко, мічман буксира «Яни Капу»

Народився в с. Широке Білгород-Дністровського району Одеської області в багатодітній родині. Коли Андрію було три роки, в сім’ї помер батько, Андрій зі старшими сестрами виховувався мамою. Він є єдиним годувальником для мами і своєї сім’ї.

«З дитинства мріяв і дуже любив море, але так як в рідному селі моря не було, вибирався туди не часто. Коли настав час обирати професію, вирішив стати моряком», — розповідає про рішення Андрія його сестра Тетяна.

У 2011 році закінчив Білгород-Дністровський рибопромисловий технікум, в тому ж році підписав контракт із Військово-морськими силами ЗСУ. Сестра пригадує, що на документи моряка потрібні були значні кошти, їх у родині не було, але мрія виявилась сильнішою.

«Андрій відноситься до тієї категорії людей, які спочатку все обміркують, проаналізують, а потім ухвалять рішення. Він завжди відрізнявся відмінною комунікабельністю і високим почуттям відповідальності, адже він рано зрозумів, що значить бути єдиним чоловіком в сім’ї. Ці якості він переніс і в нинішній час», — розповіла Тетяна Шевченко.

До потрапляння у полон Андрій проживав з сім’єю в Одесі, є дочка, якій тільки виповнився рік.

Андрій Шевченко у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року

Андрій Шевченко у Лефортівському суді Москви, Росія, 17 квітня 2019 року
Фото: Вікторія Рощина/Громадське

Вересень 11, 2019 в 11:06 / Переглядів: 128

Теми: Події,Політика,Суспільство,Україна,Черкащина