Відомого ватажка УНР хочуть перепоховати на Черкащині

Відомого ватажка УНР хочуть перепоховати на Черкащині

Прах Симона Петлюри – керманича Української революції та Голови Директорії пропонують перенести з Парижа, де він похований, до Канева. Таку ідею висунули учасники науково-практичної конференції “Тарасова гора: події і люди”, що відбулася днями у Шевченківському національному заповіднику, повідомляє  “Козацький край”.

У конференції взяли участь провідні науковці, шевченкознавці, історики з України та зарубіжжя. Першою на поважному зібранні виступила провідний науковець Шевченківського національного заповідника, шевченкознавець зі світовим ім’ям Зінаїда Тарахан-Береза.

Науковець зазначила про перші кроки Держави Україна щодо вшанування на державному рівні Великого Кобзаря. І зробив це керманич Української революції та Голова Директорії – український літературознавець та державотворець Симон Петлюра.

Головою Київської губерніальної управи Симон Петлюра був недовго – лише з 6 квітня по 12 липня 1918 року (дня його арешту). Але навіть за такий короткий час він встиг надзвичайно багато зробити в справі порятунку Тарасової гори, передусім від її руйнування.

Справу достойного впорядкування гори та могили Шевченка було покладено ним на Київську та Канівську народні управи. Таким чином, вперше було заявлено про те, що Національною святинею з цього часу буде опікуватися тогочасна держава – Українська Народна Республіка. Щоб постанова виконувалася, Симон Петлюра уповноваженим за доглядом за національною Святинею поставив українського патріота, громадського діяча, видавця, письменника і перекладача Василя Короліва-Старого. Одночасно Симон Петлюра зобов’язує і Канівську повітову управу виявляти постійну турботу про Чернечу гору та Шевченкову усипальницю.

Симон Петлюра все зробив для того, щоб у найкоротший час прокласти добротну дорогу-шосе понад Дніпром та на Чернечу гору. А щоб дати можливість народу України масово приїздити до Канева на прощу, він іменем народної управи звернувся до керівника пароплавного Товариства у Києві з проханням, аби всі рейсові пароплави зупинялись коло Могили, для чого поставити під Чернечою горою окрему пристань, а також організувати спеціальний щотижневий рейс Київ – Могила.

Він будь-яку проблему вирішував не в кабінеті, а безпосередньо на об’єкті. Так, 21 квітня 1918 року під його керівництвом з Києва до Канева виїхала державна комісія для вироблення на місці плану впорядкування Національної Святині та подальшої її охорони. За тиждень Петлюра очолює ще одну поїздку до Канева. А вже через кілька днів розпочалися роботи щодо заліснення ярів та круч, кошти на які виділила Київська губернська управа. Оперативно влаштували скромний музей в хаті біля Могили, замовили для нього копії картин Шевченка.

 

Сувора доля закинула Симона Петлюру далеко за межі України. Його по-бандитському вбили у Парижі 25 травня 1926 року. Поховали 47-річного вождя в Парижі на цвинтарі Moнпарнас, де його прах спочиває донині.

Відразу ж після трагічної загибелі його товариші заговорили про повернення в Україну праху полум’яного борця за її незалежність. Говорив про це і Андрій Лівицький – перший після Петлюри Президент УНР в екзилі: “Боротьба за незалежність … закінчиться лише тоді, коли золотосяйний Київ побачить рідні прапори, а свята Софія прийме до себе шляхетне тіло Незабутнього Вождя… ”

Однак, ніхто не знав, де саме бажав би сам небіжчик бути похованим, адже будучи ще в молодому віці він не міг говорити про свою смерть та поховання. На тему смерті його спонукала говорити тільки Шевченкова могила під час одного з його приїздів на Чернечу-Тарасову гору у 1918 році. І ці думки керманича Української революції біля Національної Святині зафіксував його вірний побратим Василь Королів-Старий, очевидно, аби застерегти нащадків небіжчика від суперечок, де поховати його тіло, адже знав, які були суперечки під час поховання Тараса Шевченка на рідній землі у 1861 році, коли кияни бажали поховати поета у Києві.

 

Чернеча гора була пов’язана з українським козацтвом. Зінаїда Тарахан-Береза дослідила, що біля її “підошви” були два козацькі монастирі: один – з південного боку гори, а інший – в Монастирку, із західного її боку. Саме тут доживали віка старі або ж скалічені у безкінечних війнах запорозькі козаки. Тут вони усамітнювалися та просили у Бога прощення своїх гріхів, а для рідного краю – кращої долі та волі.

– Поряд із цим славетним козацтвом піднімається і постать Оберега Української нації та Шевченкової Могили Симона Петлюри, котрий бажав, щоб саме ця земля прийняла його до себе після смерті, – говорить Зінаїда Панасівна. – Я переконана, що рано чи пізно цей заповіт Великого Українця буде виконано. Але чи не найкраще це зробити сьогодні, коли вже відновлено козацьку Мазепинську церкву під Чернечою горою, в якій переплелося наше драматичне минуле і наша надія на Воскресіння України, про яке не переставали мріяти споконвіків наші славетні предтечі і ми разом з ними? Саме біля цієї відродженої козацької церкви має бути похований продовжувач святої козацької справи невтомний борець за Незалежність України Симон Петлюра, котрий був єдиним з українських державних очільників, хто вирішував питання збереження Чернечої гори – Національної Святині українського народу – не з погляду біжучого дня, а дивлячись на століття вперед. І хіба таки не заслужив Симон Петлюра від Незалежної України на те, щоб його прах було перевезено на рідну землю та поховано там, де бажала його душа, в благословенному, святому Каневі, під Чернечою горою? І ця свята його душа повернеться до нас як символ духовної єдності “і мертвих, і живих, і ненарожденних” дітей України та незнищенності безсмертного духу нашого народу. І цей могутній дух, об’єднавшись з козацьким Шевченковим та духом Симона Петлюри, стане тим смолоскипом, який вічно запалюватиме в серцях українців незгасну любов до рідного краю.

Жовтень 26, 2018 в 07:15 / Переглядів: 95

Теми: Події,Політика,Суспільство,Черкащина