Уманчанин Дмитро Михайленко за 73 дні проїхав на велосипеді 14 країн Європи

14 країн Європи, 73 дні в дорозі, 4200 фотографій з усієї подорожі, 7732  кілометри доріг, сотні сіл та містечок – так уманчанин Дмитро Михайленко здійснив унікальну велоподорож з бюджетом майже у 350 євро, про яку мріють тисячі, але відваги вистачає лише в одиниць.

Про це йдеться на сайті Громадське Умань.

Дмитрові 30 років, за фахом він учитель історії, свого часу працював у місцевій школі №7, також будував кар’єру педагога у Вінницькій області. Має велику любов до подорожей і пізнання чогось нового. Свої перші мандрівки на велосипеді Україною він розділяв з братом та батьком. Спільно вони підкорювали гори. А цьогоріч вирішив самостійно вирушити в турне Європою.

“Цієї зими я зробив біометричний паспорт. От і думаю собі: а чого ж він має лежати без діла? Отак і виникла ідея відвідати інші країни”, – розповідає Дмитро.

Свою подорож він розпочав 3 липня. Ця дата була обрана недаремно, адже мандрівник має традицію 5 липня святкувати свій День народження у подорожі. Тільки цьогоріч його святкування затяглося аж до 13 вересня, адже Дмитро лише кілька днів тому перетнув кордон рідної країни.

Стартував велосипедист із Польського міста Перемишль, до якого діставався залізничним транспортом. Плануючи подорож, він ставив собі за мету побачити в Польщі місто Краків, об’їздити видатні місця Чехії, побачити гори Австрії і Швейцарії. Та несподівано навіть для себе йому вдалося відвідати значно більше.

Дмитро зізнається, що на початку подорожі йому було трохи лячно. Різні культура та суспільство, мовний бар’єр, перетин кордонів – це найперше, що могло змусити засумніватися у власній ідеї і відмовитися від неї.

“Але я свій перший кордон перетнув у потязі без жодних проблем. По всій Європі як таких кордонів і не існує. Хоча було й таке, що мене не пропустили до Хорватії, бо я заїхав не на тому пропускному пункті. Виявилося, що для пішоходів і автомобільного транспорту є свої спеціальні точки пропуску.

Те ж саме в мене сталося, коли я їхав в Україну. Мене не пропустили прикордонники на пропускному пункті Захонь-Чоп, бо там не було пішого перетину. Тому мені довелося їхати ще півтори години до наступного пункту, і лише тоді я зміг повернутися додому.”

Правоохоронці до велосипедиста претензій не мали. У жодній країні його не ображали, ставилися з повагою.

“Коли я доїжджав до Праги, мене зупинили патрульні поліцейські, щоб перевірити, чи не вживав я часом алкоголь. Після необхідних процедур зі мною попрощалися і я поїхав далі. А так якихось ексцесів серйозних не траплялося.”

Незнання мов теж не стало на заваді подорожуючому. Звісно, через мовний бар’єр не вдавалося поспілкуватися з людьми так, як би цього хотілося, але скрізь, де доводилося просити про допомогу, на прохання відгукувалися.

“Головним було вивчити дві фрази: “Доброго дня” і “Дякую”. Решту можна пояснити, показати, тому проблем у мене не було,” – жартує Дмитро.

Як і будь-який учасник руху, велосипедист не міг не звернути увагу на стан доріг.

“Дороги в Європі дуже відрізняються від українських. Автомагістралі закриті для велосипедистів та стоперів. Для таких, як я, є паралельна дорога. Це я вперше побачив у Польщі. Тоді поліцейські мене зупинили, пояснили правила руху і провели на дозволений шлях. І так в усіх країнах. А от коли після перетину кордону я потрапив на українську дорогу, то й одразу відчув: я вдома.

Варто відмітити, що майже скрізь зустрічалися велодоріжки. Особливо сподобалися в Австрії та Швейцарії. Велосипедистів там так багато, що часом оглядаєшся, щоб нікого не зачепити.”

В Європі добре розвинена туристична сфера. Якщо у містечку є якийсь цікавий історичний чи культурний об’єкт, то обов’язково буде зроблено все, аби туди їздили туристи і їм було комфортно. В таких містах є інформаційні центри: кімната чи просто вікно для довідок, де можна отримати вичерпну інформацію, яка цікавить відвідувача, а також попросити безкоштовну карту міста.

“Дуже гарні інформаційні центри були у Франції. Там обладнані зручні кімнатки, де можна відпочити у кріслі і підзарядити телефон. Це дуже зручно, особливо, якщо подорожувати так, як я.”

Разом з тим, туристи, що відвідують міста, завжди вирізняються від місцевого населення. Перш за все, вони поводять себе гамірно, багато смітять.

“Прийнято вважати, що Європа дуже чиста. Насправді Європа брудна. Смітять там так само, і в основному це роблять туристи. Великі міста під вечір стають схожими на великий смітник. Але там злагоджено працюють комунальні служби. На ранок завжди чисто і свіжо.”

Пост зі сторінки Дмитра у Фейсбук

Дмитро розповів, як в польових умовах без знання мов йому вдавалося вирішувати якісь побутові незручності. Йому часто доводилося звертатися до місцевих мешканців з проханням набрати води, адже якщо завчасно не подбати про запаси, то пізніше можливо не буде взагалі де їх взяти. Але в жодній країні ніхто не відмовляв у допомозі.

” Найбільше запам’яталося, коли у Франції я подав людям порожні пляшки для води, а вони мені винесли холодну мінеральну воду з морозильної камери. Тоді така спека була, тому ця допомога для мене була дуже доречною! Тоді це було просто чудо.”

Аби здешевити подорож, їжу Дмитро готував сам. Для цього він користувався спеціальною туристичною газовою горілкою.

“Раціон харчування у мене змінювався з кожною країною. Починав я у Чехії й Польщі з “Мівіни” й “тушонки”. Але на такому раціоні я б довго не протягнув, тому в кожній країні підшукував щось інше. У Франції, на приклад, я купував равіолі в консервних банках. Такої банки мені вистачало двічі поїсти. Так само я купував квасолю з м’ясом. Такі консерви можна було придбати за ціною до одного євро. А от в Італії нічого, крім величезного вибору макаронних виробів, купити було нічого.”

Також слід було вирішувати питання з ночівлею, аби це було безпечне місце.

“Для таких, як я, у кожній країні створено кемпінги: спеціально обладнані місця, де тебе чекають з обіймами, але за це звісно ж треба платити. Я такі місця обминав і намагався десь приютитися недалеко від людей, але й щоб мене менше хто бачив. А взагалі найкраще зупинятися в лісі.

Якось в Чехії повз мій намет пробіг дикий кабан. Я саме готував собі сніданок, коли почув, як тріщать гілки і рохкає дикий звір. Спершу я розгубився, але тут же почав шуміти, гуркотіти, і він порьохкав попід кущі десь далі.”

Часом під час подорожі Дмитра заставав дощ. Тоді він розкладав для ночівлі свій намет під мостами, але у Словенії його такий підхід не врятував: під ранок дощова вода хлинула під міст і довелося дуже швидко рятувати свої речі.

“У Римі через дощ я вирішив зупинитися на ніч під поштою. Як згодом виявилося, навіс біля цього приміщення використовується для ночівлі безпритульних. А я дивлюся, що зійшлися якісь хлопці, мостяться спати, і нічого не можу зрозуміти. Я поспілкувався з одним з них, пояснив, що теж хочу тут заночувати, і вони мені вділили місце. Звичайно, я переживав, але, на щастя, все обійшлося без пригод.”

Також Дмитро розповідає про дива, які з ним часом траплялися: коли йому чогось дуже хотілося, він отримував це просто знікуди.

“У Швейцарії, коли я вкотре змок від дощу, мені дуже захотілося заночувати в будиночку. Ну от виникло в мене таке тоді бажання. Я саме подорожував через села, і вже підшукував, де б це зупинитися, розкласти свій намет, коли натрапив на чиюсь невеличку майстерню. Вона була незамкнена, на підлозі складені дошки – оце і було моїм ліжком.

У Франції я не встиг купити хліба, а супермаркети були вже зачинені. Я йшов і розумів, що сьогодні не матиму хліба на вечерю, коли раптом просто посеред вулиці знайшов дві булки. Звісно, я їх підібрав і мав тоді що поїсти. А взагалі під час подорожі хліб я знаходив дуже часто.”

За особистими підрахунками бюджет подорожі склав 334 євро і 68 центів, з яких 270 євро склали витрати на їжу, і ще 64 – це супутні витрати: в процесі подорожі доводилося ремонтувати велосипед. У список країн, які відвідав уманчанин, увійшли Польща, Чехія, Австрія, Німеччина, Ліхтенштейн, Швейцарія, Франція, Монако, Італія, Ватикан, Сан-Маріно, Словенія, Словаччина, Угорщина. Йому вистачило 73 дні, аби подолати нові горизонти і по-новому закохатися в цей прекрасний світ.

“Взагалі за час подорожі я намагався не витрачати багато коштів і мав за мету подивитися на визначні об’єкти кожної країни, побачити їх зблизька. Колись переглянув відео, де блогер теж подорожував на велосипеді і жив на 5 євро в день. Я намагався орієнтуватися на цю суму, але тепер розумію, що мені вдалося ще більше знизити цю планку”.

 

Під час подорожі уманчанин вів щоденник, в якому розписував, що нового побачив, які почуття переживав. Тепер берегтиме його на згадку про цей дивовижний період життя.

Щоденник, атлас доріг та чеки

 

“Мене запитують, чи вибрав я країну, в якій би хотів залишитися. Я відповідаю, що ні. Звісно, мені б хотілося мати такі порядки, такі дороги, таку культуру, як закордоном. Та для мене заплющити на все очі і втекти – це не вихід. Потрібно починати будувати таке ж у себе вдома. Я так вважаю.”

 

Дмитро не хоче зупинятися на досягнутому. Зараз він, переповнений емоціями, з захопленням розповідає про пережите і зовсім не шкодує, що пішов на такий ризик. І додає, що планує і надалі відкривати для себе такий різноманітний світ і не зраджувати традиції зустрічати День народження в подорожі далеко від дому.

 

Вересень 19, 2018 в 08:25 / Переглядів: 419

Теми: Події,Суспільство,Умань,Черкащина