Про буремне життя депутата Черкаської обласної ради

Юрій Андрійович Ботнар одночасно є депутатом Черкаської обласної ради  від політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Свобода» та заступником міського голови Черкас. Очевидно, на такі відповідальні посади абихто не потрапляє. Потрібно бути або людиною цілеспрямованою, розсудливою, принциповою та власними силами турувати нелегкий шлях політика, або ж підлаштовуватися під систему, що значно спрощує завдання.

Багато хто вважає, що Юрій Андрійович є нашим земляком, і народився він в Родниківці Уманського району. Але очевидно, що це не так. Нинішній посадовець народився 1986 року у столиці Республіки Молдова місті Кишинів. Згодом, коли батьки розлучились, він разом з мамою переїхав до Росії, чого, власне, ніколи і не приховував.

Як стверджує Ботнар, до України він переїхав сам у 2000 році за покликом крові, коли йому виповнилося 14. Мати залишилася в Росії. Інших причин не називає. Цікава позиція для підлітка, правда?

Політична кар’єра молодого Ботнара розпочалася в Умані в 2000-х роках, коли він приїхав до міста на навчання в аграрному університеті.  У 2007 році познайомився з тодішньою головою обласної організації ВО “Свобода” Тетяною Чорномаз.

Але тут не обійшлося без скандалів. Спершу Юрія Андрійовича звинуватили у тому, що він відмовився від позашлюбних своїх дітей: двох дівчаток-близнючок. 25-річна уманчанка Ірина Деркач рік зустрічалася з головним уманським свободівцем.

За три місяці зустрічань Ірина дізналася, що у чоловіка є колишня дружина та донька. Першу дружину Ботнар покинув вагітною.

Певний час жили в цивільному шлюбі.  Ірина народила від нього близняток – Мирославу та Оксану. Батько не визнає, що діти його. У партії жінці сказали: “Партії позашлюбні діти не потрібні”, а історію з близнюками назвали політичною провокацією, тільки хто її замовив і з якою метою, досі відповіді немає.

–   Я знаю цю громадянку. – йдеться у коментарі Ботнара журналістам видання Gazeta.ua – Спілкувалися, дружили. Діти не мої, не знаю чиї. Помагав їй з ними, бо ж мати-одиначка. ДНК-експертизу буду робити тільки за рішенням суду.

Також Юрій Ботнар часто конфліктував з “молодіжкою”, про що відверто розповів Микола Лупиніс, син відомого дисидента Анатолія Лупиноса. Свого часу Микола теж перебував у лавах партії, а зовсім скоро про це пошкодував. Він висунув звинувачення в.о. голови Черкаської обласної організації «Свобода» Юрію Ботнару у рукоприкладстві та розвалі організації.

“Вступив до Уманської міської організації… Рік свого життя віддав партії. Не шкодував ні сил, ні здоров’я. Сьогодні ці дні згадуються мені, як страшна помилка політичної та громадської роботи.  Замість будування країни та боротьби, мене чекало… рукоприкладство, приниження, бездіяльність, груповий алкоголізм… Призначення “стрілок” моїм друзям, погрози розправ. Це від керівника, від “головного побратима”. Який давав прізвиська, обзивав, називав регіоналом та намагався принизити перед побратимами та посестрами. Мені доводилося захищати друзів, терпіти рукоприкладство. Бо бити “шефа” – не можна…

Сьогодні мені знову страшно. Людина, яка по суті зруйнувала уманську організацію, від якої тікали люди, сьогодні руйнує обласну. Більше того, людина намагається скомпрометувати тих, хто уже багато років стоїть стіною на захисті людей. Немов у партії “Свобода” і українського народу немає ворогів…

Я говорю про Юрія Ботнара. В.О. керівника Черкаської обласної організації партії “Свобода”. Який народився і виріс у Молдові. А сьогодні – типу націоналіст.

За рік більшість своїх друзів я агітував приходити на акції та залучав до роботи в партії. Але майже всі вони покидали партію через поведінку Юрія. Коли мені це набридло та я почав захищати своїх побратимів від злого «начальника», на мене вилилась купа бруду. І потім Юрій Андрійович почав попрікати мене в тому, що я ганьблю організацію та ім’я свого батька. Тим що відпочиваю з друзями в клубах, що маю друзів, які не є прихильниками ВО «Свобода».

Та тим, що замість роботи в організації, я хоч інколи ходив на заняття до університету. Згодом все це переросло в погрози побиття. Потім… у рукоприкладство.

Так! Назріває питання як я, закінчивши військовий ліцей та маючи сили та розміри набагато більше, ніж у півтораметрового Юри, не дав йому здачі?

– Перше. Я розумів що піднявши руку на голову організації мене з неї просто виженуть. а якщо зважати на характер Юрія, то мене ще й здали б до міліції…

– Друге. В організацію я прийшов не через друзів, а ідеологію. І тому старався не зважати, розраховуючи що керівництво партії має мізки.

– Третє. Вже в кінці я розумів, що маючи стільки злості на дану людину, можу не розрахувати силу. Та прибити його. Я пішов…

Доходило до смішного – що я отримував “на горіхи” за те, що дівчата надавали перевагу мені, а не “шефу”…

Глибоко переконаний, що це у нормальній організації, не є приводом для того, щоб піднімати на мене руку. І взагалі, ніщо не має бути приводом, щоб принижувати та бити людину, яка тобі допомагає суто з власного бажання.

Я остаточно покинув партію тоді, коли Юрій почав в соціальних мережах ображати моїх друзів. Та як «вуличний пацан», призначати мені «стрілки» та ганьбити мене перед друзями покійного батька.

Коли я прийшов писати заяву на виключення з партії, Юрій накинувся на мене та почав бити. Коли його відтягли від мене, я стримано взяв аркуш паперу і сів за стіл писати заяву. Проте вже через кілька секунд він перевернув на мене стіл. Я попросив хлопців потримати його, вигляд обличчя був, наче в нього сказ. В заяві я вказав, що покидаю партію за власним бажанням.

Пройшов час. Юрій поїхав з Умані, став керувати областю. Потроху тут забулися його вчинки. Але сьогодні спостерігаю, що звички ганьбити інших, не пройшли. Думав, коли Юрій під час виборів почав ганьбити журналістів у соцмережах, керівництво партії схаменеться. Бо Юрій ганьбить не лише себе. А ганьбить партію.

Але бачу, що хвороба прогресує,” — написав Лупиніс.

І справді, у 2017 році на сесії облради Юрій Ботнар влаштував бійку з в.о. директора готелю “Дніпро” Борисом Лебєдцовим.

“Що скажеш на це? А нічого…Хіба ж покине маленькій Юрік Черкаську облраду? Хто ж тут тоді буде вельбівців шугати? А от повісити на вхідні двері сесійної зали табличку “Обережно, тут сидить злий Ботнар” – треба. Нехай тріпоче “руській мір”… ” – прокоментував подію журналіст видання Провінція.

І от наші дні. Юрій Ботнар активно займається політичною діяльністю, навесні сторожує підсніжники в Холодному Яру, фестивалить, читає лекції, проводить акції, – одним словом, паразитує, і ніяк не може знайти собі роботу.

Тому чи насправді настільки чесний з громадою Юрій Ботнар, залишається під сумнівом. Можливо, віддана любов до України – це лише зручне прикриття?

Квітень 27, 2018 в 10:01 / Переглядів: 1470

Теми: Аналітика,Події,Політика,Суспільство,Умань,Черкащина