Як Черкаси з курорту перетворилися на місто великої хімії

Днями колеги з “Громадського” напрягли простим, як сінешні двері, питанням: “Як Черкаси перестали бути курортом і стали містом великої хімії?”

Гадаю, не лише їм буде цікаво. Коли стисло, то “крутий розворот” відбувся не одномоментно, а тривав десь отак з 1958 по 1963 рік. Деякий час республіканське та обласне партначальство, а разом і архітектори, навіть плекали надію, що дві індустрії нормально і однорівнево співіснуватимуть, але то була концептуальна ілюзія. Хімія стала галуззю всесоюзного значення, курортна звелася до місцевого. Зате левова частка пансіонатів, турбаз та піонертаборів перебувала на балансі саме хімічних підприємств, то в цілому варіант видався компромісним.

Якщо вже до витоків, то наша хімія почалася задовго до появи на карті обласного центру Черкаси. Ще 1949 року тут започаткували первинну переробку каучукомісткої рослини кок-сагизу і на базі саме цього підприємства 1953-го запустили майбутній “Хімреактив”. Далі – “Хімволокно”, яке почали будувати 1956-го, а першу чергу увели 1961-го. За два роки – другу, а там вже й “Хімкомбінат”, тобто “Азот” окреслився, то вже 1965-й.

Але неминучість хімії стала очевидною не з точковим введенням потужностей. Цієї галузі не може бути без профільної проектної організації та дешевих енергоносіїв. Організували. У 1958 році – трест “Черкасхімбуд”, 1960-го завершили будівництво Кременчуцької ГЕС, а 1964-го в Черкаси прийшов проиродний газ із Шебелинки. Все, пазл склався.

Але паралельно складали й інший. У першій половині 1960-х “тривала напроужена робота” з проектування приміської зони Черкас “для оздоровлення й відпочинку трудящих”. Займалися цим в основному спеціалісти Українського державного інституту проектування міст. В межі приміської зони вони включили, щоб мало не було, 1600 квадратних кілометрів (!) уздовж водосховища: від річки Рось на заході до Ломоватого на сході з південною межею “приміської зони” по Тясмину. Уявляєте розмах оздоровлення? Все середнє Подніпров’я – в турбазах, пансіонатах, санаторіях, кемпінгах та наметових містечках. Описовий варіант “для широких мас” 1964 року – це просто роман в жанрі економіко-архітектурної фантастики. Дещо з нього.

“Частина населення зможе провести свої відпустки в урочищах Михайлівської дачі на річці Рось, Софіївської дачі, розташованої західніше масивів Черкаського лісу, за річкою Вільшанкою.
Всі оздоровчі установи та місця відпочинку будуть зв’язані з Черкасами автомобільними і парковими шляхами. Навіть для поїздки у Драбівське урочище та на Михайлівську дачу потрібно буде не більше півтори години часу.
Усі санаторії, будинки відпочинку, турбази, пансіонати матимуть централізоване водопостачання і каналізацію, електро- та теплопостачання. Їх території будуть добре благоустроєні.
Усі види тимчасового і самодіяльного будівництва у місцях, відведених проектом для відпочинку населення, рішенням облвиконкому заборонено.
Місто Черкаси з його зростаючим населенням у майбутньому буде ще більшим споживачем овочів, фруктів, ягід, молока та інших продуктів. Збільшення виробництва такої продукції передбачається здійснити за рахунок організації спеціальних господарств на осушуваній тясминській заплаві, а також зрошувальних землях частини осушуваної території Кременчуцького водосховища в районах сіл Тубільці та Леськи – Худяки.
Дальшого розвитку в приміській зоні набуде тваринництво, птахівництво та розведення в штучних водоймах риби. Водоплавна птиця розводитиметься у штучних водоймищах, які поступово створюватимуться у місцях виробітку ірдинських торфяних боліт. Одночасно вирощуватиметься дзеркальний короп та сазан.
Велике значення у проекті приділяється питанню перебудови малих сіл, що знаходяться в межах приміської зони. Мешканці з них поступово переселятимуться у господарсько-виробничі центри (ГВЦ – цікавий, але нереалізований проект пізньохрущовських часів. Особливо сумно від того, що як ідея він народився тут, а втілився у “капіталістичній Європі”, – Б.Ю.), де надалі будуватимуться школи, лікарні, кінотеатри, дитячі заклади, комбінати побутового обслужування, готелі, магазини, клуби. Рівень благоустрою в господарсько-виробничих центрах наблизиться в значній мірі до міського”.

Так – утопія. Так – ньювасюківщина. Але ж ніхто не каже – “всьо пропало”. Древні радили – “Міть у Сонце, і дострілиш до Місяця”. Відсотків на 30 ідею “широкого оздоровлення мас” тут втілили. І кому чи то пощастило, чи просто довелося відпочивати в пансіонатах або ж на турбазах нашої приміської зони, тому свідок.

Борис Юхно, журналіст, краєзнавець, допис у фейсбуку

Інформацію взято із сайту Рідна Черкащина

Декабрь 2, 2017 в 10:13 / Переглядів: 177

Теми: Аналітика,Події,Політика,Суспільство,Черкащина