Тяжкопоранений атовець нарешті повернувся до Умані

5518_p_10_img_0002Прапорщик Іван Груць наприкінці травня зазнав складного поранення в районі Авдіївки: осколок пройшов через хребет і застряг у ньому. Шанси на життя були примарними…

Спілкуємося в палаті Уманської міської лікарні. Стомлений від тривалого лікування прапорщик Іван Груць усміхається до піврічної донечки. Каже, що саме про неї він згадував після найважчих боїв, і тоді йому одразу ставало легше на душі. Поруч кохана дружина пускає сльозу та вкотре згадує, як просила чоловіка вдруге не їхати на фронт, бо ж ось-ось вона мала народити. Але трохи пізніше признається, що все розуміє: війна. Наприкінці травня чоловік дістав складне поранення в районі Авдіївки: осколок пройшов через хребет і застряг у ньому. Шанси на життя були примарними… Але п’ять надскладних операцій подарували надію.

Іван розповідає, що належить до військової династії. Коли підрахувати роки, які віддала армійській службі чоловіча половина родини Груців, то набереться не одне століття. Поруч із ним в АТО воював рідний брат, його батько — десантник, який тридцять років віддав службі, дістав важку контузію й поранення в Афганістані. Воювали його діди й прадіди…

— Тож у мене бажання захищати країну, мабуть, у крові. 2015-го разом із братом потрапили в загін Повітряних Сил «Дика качка». Воювали поблизу донецького аеропорту, у районі Пісок. Там і дістав своє перше поранення: осколок пробив ногу, дійшов до кістки й зупинився. Я зразу навіть не відчув, що мене поранено. Після того ще вів вогонь, перебігав із позиції на позицію… Адреналін був такий, що болю навіть не відчував. Пізніше побачив, що щось стирчить із ноги. Я самостійно витягнув його, товариші обкололи знеболювальними, та й усе. Через постійні обстріли до нас тоді не змогла під’їхати жодна «санітарка». Можливість поїхати в шпиталь з’явилася десь через два тижні. Але тоді хлопцям було б іще важче, мали б розбивати між собою мої зміни. Навряд чи хтось приїхав би на заміну… Тому з усіх документів про поранення в мене — ксерокопія сторінки бойового журналу нашого підрозділу.

Після повернення на службу в авіаційну частину Іван одразу подав свою кандидатуру на нове відрядження на передову. Цього разу в складі механізованої бригади.

— Спочатку ми стояли біля шахти «Бутовка». Потім просунулися ще ближче до ворога. Ми чергували по дві доби, але навіть у вільний час було не до відпочинку: треба було рити окопи, будувати бліндажі, носити колоди… На новому місці нас дуже «привітно» зустріли: почали обстрілювати «саушками», танками. Був період, коли практично через день просто на нас їхали російські танки й лупили прямою наводкою. Ворог не раз робив спроби прорватися. Та ми їх робили невдалими.

Про день, коли вдруге народився, Іван говорить неохоче. Каже: був просто шалений артилерійський обстріл. Били з трьох точок, накривали цілими квадратами.

— Я був на кулеметі, ДШК. Була команда відпрацювати «на 12» по посадці. Я побіг і раптом упав. Намагаюсь підвестися — не виходить. Думав, що ногу відірвало, помацав: є. Хлопці одразу відтягнули мене з поля бою, евакуювали на БМП. Спочатку прооперували цивільні медики в Авдіївці, потім перевезли в Покровськ, а вже звідти — у Дніпро. Наразі лікарі обережні з прогнозами, але я вірю в краще. Багатьом моїм друзям гірше: хтось ноги позбувся, у когось кисть руки відірвало, хтось без очей залишився. А я що? От осколок із хребта дістануть, і буду як новенький.

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

Реквізити для допомоги пораненого атовця:

4149 4978 6458 3218 Груць Іван Іванович

 

Інформацію взято із сайту Народна армія

Октябрь 11, 2017 в 10:56 / Переглядів: 219

Теми: Події,Суспільство,Умань,Черкащина