Пам’ятаємо: імена усіх воїнів АТО, які загинули у вересні

Нам відомо про 6 воїнів, які загинув у бою.

Наймолодшому із загиблих було 23 роки, найстаршому – 42..

Двох бійців Україна втратила 6 вересня – найбільше за добу.

12 днів вересня були найспокійнішими на фронті. У ті дні обійшлося без поранень, повідомляє прес-штаб АТО.

10 вересня було найбільше обстрілів – 51.

За даними зведень прес-центру штабу АТО, за вересь 2017 року на Донбасі:

загинули 4 бійців, 30 – отримали поранення.

782 рази російсько-окупаційні війська порушували режим “тиші”.

6 вересня

Костянтин СЕРГІЄНКО

років: 39

родом: із міста Шостка Сумської області

залишилися: батьки, брат, дружина та син

Костянтин Сергієнко
Костянтин Сергієнко

Загинув під час обстрілу позицій. Був старшим солдатом 13-го батальйоні “Чернігів-1” 58-ї бригади.

Костянтин пішов до армії за мобілізацією у 2014 році. Через два роки, у 2016-му, демобілізувавшись вирішив підписати контракт на службу. Спочатку служив у лавах прикордонників, у Середино-Будському прикордонному загоні. Згодом, за власним бажанням, перейшов до свого підрозділу. Курси снайперів закінчив у навчальному центрі у Десні.

“Запропонували пройти навчатися на снайпера. Він погодився, хоча й знав: на фронті снайпер вважається однією з найнебезпечніших професій, – написав у мережі міський голова Шостки Микола Нога.- Спокійний і впевнений в собі, шосткинський доброволець швидко опанував всі тонкощі професії. Особливо довго тягнулись дні, а згодом і місяці підготовки на полігоні під Черніговом.

У вітальному інтерв’ю до Дня Шостки наш земляк побажав “чистого неба”. Сказав відповідально і впевнено. Ці слова були адресовані всім нам, а особливо – сину, учню 9-го класу. Засинаючи під диявольський гавкіт градів, шосткинський солдат уявляв усміхнені обличчя батьків, брата, друзів. Чистого неба… Ці слова пролунали у вічність. Звір війни підступно вночі обстріляв позиції блокпосту. Змішалося все – палаючі бліндажи, крики, постріли снайпера.

Коли його хоронили, у Шостку на один день повернулося літо. Небо над головою солдата було чисте і мирне”.

7-9 вересня у місті оголосили Днями жалоби.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам’ятаємо: імена усіх воїнів АТО, які загинули у серпні

Олег “Єгер” ДИНЬКА

років: 42

родом: із села Григор’ївка Запорізької області

залишилася: мама, дружина

Олег "Єгер" Динька
Олег “Єгер” Динька

Підірвався на розтяжці неподалік Донецька. Служив у 1-й штурмовій роті ДУК ПС.

“Ми з Олегом познайомилися на полігоні у Запоріжжі. Ми з батьком були помічниками інструкторів, – розповіла Людмила Іванова. – Я тоді лише зі Слов’янська повернулася. Тато по рукопашці і тактиці допомагав.

Олег хотів знати і дізнаватися більше. У серпні цього року ми з ним хотіли знову як тоді в 2014 – зібратися, позайматися,шашлики посмажити. Коли я прочитала про його загибель, то не зразу повірила.

Пам’ятаю як він дякував за ті заняття в 2014, за ті навички. Говорив, що вони допомагають йому не тільки відходити, але і повертатися.

Але, на жаль, цього разу щось у нього не вийшло.

Коли тільки чую ім’я “Олег” відразу згадую Запоріжжя, полігон, шашлики. Так і не зібралися ми цієї осені.

“Єгер” завжди йшов уперед. Сам пішов в армію, потім в ПС. У нього не було і думки піти на гражданку. Хоч і міг. Це свого роду покликання. У кожного воно своє. У нього покликання бути Захисником. Так, Захисником з великої букви”.

З 2014 року Олег служив за мобілізацією. У серпня 2016-го – пішов добровольцем у ДУК ПС.

“Я ніколи не була його дружиною. Його справжньою дружиною була Україна. Олег був не сімейною людиною, тому часто не розуміла, навіщо я йому. Але зараз обіцяю, що зроблю все, щоб єдина вулиця в Григорівці носила його ім’я. А також докладу усі зусилля, щоб в Дніпрі на школі №82, в якій вчився Олег, з’явилася меморіальна дошка”, – сказала дружина Наталія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам’ятаємо: імена усіх воїнів АТО, які загинули у липні

7 вересня

Ігор “Сокіл” ТЕЛЮК

років: 37

родом: із селища Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської області

залишилися: мама, брат, сестра, дружина та донька

Ігор "Сокіл" Телюк
Ігор “Сокіл” Телюк

Загинув від кулі снайпера у промзоні Авдіївки на Донеччині.

Солдат “Сокіл” був кулеметником 1-го батальйону 72-ї бригади ім. Чорних Запорожців.

Трирічний контракт на службу Ігор підписав у січні 2016-го.

“Він був відкритою людиною, щирою та справедливою. Ігор Володимирович повністю віддав своє серце дружині, а доньку (він називав її “кицюня”) просто обожнював та носив на руках. Був добрим дядьком, а іноді й татом для своєї племінниці, – розповів волонтер Ян Осока. – Хоробрий, безстрашний воїн, за час служби пройшов разом зі своєю бригадою усі гарячі точки, йому невідоме було відчуття паніки при обстрілах, він завжди знак, як діяти, та де його місце”.

“Вуаль на живих, але мертвих поглядах батьків та вдов, вуаль, на зворотньому боці якої закарбувалося те єдине та найдорожче у світі обличчя людини, яка під час останньої у цьому житті зустрічі лежала у труні із закритими очима”, – додав чоловік.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Усі воїни АТО, які загинули упродовж червня: імена, історії, фото

9 вересня

Максим КРИВИДЕНКО

років: 23

родом: із селища Сарата на Одещині

залишилися: батьки, брат і три сестри (з однією із сестер Максим був двійнятами)

Максим Кривиденко
Максим Кривиденко

Загинув під час мінометного обстрілу селища Красногорівка на Донеччині. Було чотири прильоти мін і одна з них забрала життя Максима. Разом із ним отримав поранення його побратим.

Максим був старшим солдатом, снайпером 18-го батальйону “Одеса” 28-ї бригади.

Мріяв про військову службу з дитинства. Тому одразу після закінчення школи долучився до лав ЗС України.

“Одразу після демобілізації восени 2013 року, за власними переконаннями Максим поїхав на Євромайдан і був там до самого кінця, – розповів учитель Максима Іван Дудуш.- З метою недопущення проведення російсько-терористичними угрупуваннями референдуму в АР Крим, у складі українських патріотів-добровольців він потім поїхав до АР Крим для підтримки проукраїнських мешканців регіону. Там Максима схопили представники ФСБ РФ. Після того, як їх визволили, він у квітні 2014 року у перших рядах добровільно пішов виконувати свій військовий обов’язок за мобілізацією”.

“Хороший хлопець, правильний. Життя у нього було нелегке, але це його не зламало. Він був вихований, добрий, непогано вчився. Був хорошистом. Життя його добре загартувало – став чоловіком. У Максима було б велике майбутнє”, – додав вчитель.

Від початку літа 2017-го у складі 2-ї роти він воював неподалік Красногорівки.

“Згадай – що ти робив того дня? Так от: ти робив те, що робив – лише завдяки йому. А він віддав за тебе життя”, – написала в мережі Наталя Гурошева.

12 вересня, день похорону 23-річного Максима Кривиденка, у Саратському районі Одеської області оголосили Днем жалоби.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам’ятаємо: імена всіх бійців АТО, які загинули у травні

14 вересня

Сергій “Матрос” Альмужний

років: 30

родом: із села Красилівка Ставищенського району Київщини

залишилися: мама, дві сестри, брат, дружина та 10-місячна донька Каталея

Сергій "Матрос" Альмужний
Сергій “Матрос” Альмужний

Загинув від кулі снайпера у шию на позиції шахти “Бутівка” у Донецькій області.

Служив старшим солдатом, командиром відділення розвідувального взводу 3-го МБ 72-ї бригади.

“Він був добрим, веселим та життєрадісним. Завжди усміхався. Невиправний оптиміст, який вірив у нашу перемогу та краще життя для всіх українців, – писав у мережі Євген Шевченко. – Патріот з великої букви. Навіть свою відпустку, коли вже служив у 53-й бригаді ЗСУ, “Матрос” оформив не влітку, не на морі її провів. Він оформив її в лютому, щоб приїхати на блокаду та підтримати нас”.

Максим служив на строковій службі у Луцьку, потім – матросом у Державній прикордонній службі в Ізмаїлі.

“Ми довго сиділи мовчки. П’ять хвилин тому я Матросу теплик на позицію дав. Він жартував, говорив що обов’язково у відповідь вогонь відкриє”, – згадував потім побратим Роман Кириченко.

“Матрос” пішов на війну добровольцем у 2014 році.

“Він так рвався жити. Він дуже хотів все встигнути. Змінити. Подолати. Перемогти. Увесь його життєвий шлях був присвячений служінню добру та справедливості. Він до тієї фатальної секунди стояв на охороні нашого з вами миру. Він мріяв про краще та ніколи не забував, що він, у першу чергу, людина”, – написав про “Матроса” волонтер Ян Осока.

“У нього треба було забирати залізо (ред.-зброю). От він йде, а ньому – гвинтівка, кулемет, гранатомет. У нього все стріляє. Знайти йому заміну неможливо. У нас всі такі хлопці – відчайдушні. Але Матрос – це Матрос”, – розказав командир взводу “Май”.

“Маленький, смішний, весь час потрапляв в різні веселі історії. Але коли намагалися відсторонити його комбата через те, що відпустив у відпустку на блокаду – обірвав телефони всім, кого знав. Став на захист командира. Коли “Донбас” заблокували в Львові, дзвонив і вимагав дати трубку начальнику поліції. Він, мовляв, повинен почути що говорять бійці на фронті”, – розповів Семен Семенченко.

Наостанок побратими увімкнули Сергію пісню Степана Гіги – “Яворина”. Таким було його побажання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам’ятаємо: імена всіх бійців АТО, які загинули у квітні

23 вересня

Роман ДОВГИЙ

років: 26

родом: із міста Первомайськ Миколаївської області

залишилися: бабуся, батьки та молодший брат

Роман Довгий
Роман Довгий

Загинув від кульового поранення поблизу села Новоолександрівка Попаснянського району на Луганщині. Був старшим солдатом 108-го батальйону 10-ї бригади.

Роман пішов до армії як тільки закінчив школу. Підписав контракт на службу у жовтні 2011-го. В АТО їздив починаючи з 2014-го. Остання поїздка протривала лише два тижні. Олег приїхав на початку вересня.

Перед тим його перевели до нової бригади – 10-ї гірничо-штурмової.

1 жовтня у Романа закінчувався контракт з армією. Планував їхати працювати до Польщі.

“Як в когось не було настрою, то він завжди казав “Та не розстраюйся, усе попереду”, – розповідав друг Іван.- У цьому ж жовтні Роман мав одружитися. З дівчиною познайомився минулого року, коли був в АТО під Маріуполем. Вони вже і заяву подали до РАЦСу. Чекали його повернення.

А службу Ромка не хотів продовжувати, бо дуже втомився за ці роки, перш за все – морально. Його постійно з однієї частини в іншу перекидали. Відпусток як таких і не було. Приїжджав додому,бувало, навіть на 2 дні. Не встиг подих перевести і вже назад їхати пора.

Він ніколи сам багато про війну не розказував. Навіть як оце останній раз був, то нам казав, що все нормально, спокійно, ніхто не стріляє”.

У рідних зв’язок з Романом зник 20 вересня. Три дні ні батьки, ні друзі не могли зв’язатися з солдатом. 24 вересня додому привезли похоронку- сповіщення сім’ї про смерть сина.

“Написано, що загинув о 4 ранку від вогнепального поранення. Поки вони підтвердження не привезли, ніхто не вірив. Всі вже ніби і знали, але повірити не могли”.

 

Інформацію взято із сайту Gazeta.ua

Октябрь 2, 2017 в 09:20 / Переглядів: 306

Теми: Політика,Суспільство,Україна