Чи є право на землю в учителів-пенсіонерів?

Коли з середини дев’яностих років почалося активне розпаювання колгоспних земель сільськогосподарського призначення, то в першу чергу свої земельні паї отримали працівники сільгосппідприємств та пенсіонери, які тривалий час працювали в місцевих господарствах. Про сільських учителів, медиків, робітників соцкультури, службовців села тоді навіть не йшлося, хоча їхній вклад у колективну сільську працю, соціальний розвиток населених пунктів був не менш вагомий і важливий, ніж самих сільгоспвиробників.

Мало що змінилося й сьогодні. Цим працівникам якщо й виділяється земля, то за залишковим принципом — із резервного фонду, якого на всіх уже давно не вистачає, до того ж якісний склад залишених про запас грунтів далекий від бажаного. Про пенсіонерів-бюджетників найчастіше взагалі не йдеться, хоча все своє життя вони працювали на благо своїх сіл — вчили дітей, лікували односельців, багато зробили для культурного і духовного розвитку сільських громад.

Про те, наскільки це образливо для літніх людей — виявитися зайвими і непотрібними — в листі вчительки-пенсіонерки з Вергунів Ольги Іванівни Сербуль.

«Доброго дня, шановна редакціє!

Вирішила вам розказати про те, як ділили землю в Вергунівській та Нечаївській школах Черкаського району. З одного боку не хочеться образити колектив, у якому пропрацювала 25 років. З другого — образливо за себе та інших учителів-пенсіонерів, які зараз, так би мовити, на «відпочинку».

Десь років 20 тому ми вже сподівались отримати землю, але в Вергунівській сільській раді нам відмовили, пояснивши, що вся земля вже розпайована. Та ось минулого року прийшов новий сільський голова у Вергуни — Тарас Іванович Горбенко — і справу ніби було зрушено з місця. Подзвонили зі школи: «Вас включено до списку, вчителям виділяють землю». Тоді подумала: нарешті й мої курочки, можливо, зможуть отримати якусь пшеничку. Але не так сталося, як гадалося. Спочатку зі списку викреслили тих, на кому записаний будинок і прибудинкова територія. Так першою викреслили Ніну Василівну Велігуру, яка пропрацювала в Вергунівській школі 50 років і є вдовою, а потім і решту пенсіонерів. Та й, дійсно, чого це ми? Ми вже старі, нам треба огороджувати місця на кладовищі, а ми ще претендуємо на якусь землю сільськогосподарського призначення. Відповідь із сільради була схожа на ту, яку ми отримували ще за часів нашого вчителювання: мало землі. До того ж діючим учителям треба виділити по 0,75 га. Тобто, як ми зрозуміли, пенсіонери в цьому розподілі зайві.

Хочеться закінчити свого листа словами української письменниці Анастасії Вінник: «І плювати на тих, кого образили, нехай самі ковбасяться. Та потрібно пам’ятати, що в небосхил під назвою «Совість» колись обов’язково впрешся».

З повагою від імені пенсіонерів

Ольга Іванівна Сербуль».

Таке ставлення до пенсіонерів непоодиноке. І це ще раз підтверджує: не все у нас гаразд як із мораллю, так і з виконанням чинного законодавства, згідно з яким ті ж педагогічні працівники, які працюють у сільській місцевості й селищах міського типу, а також пенсіонери-педагоги, які працювали в цих населених пунктах і проживають у них, мають право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки.

Такі особи мають право на ділянку в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради. Ділянки надаються із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або з земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого сільського господарства.

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно із статтею 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності:

для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю);

для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 га;

для ведення садівництва — не більше 0,12 га;

для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га;

для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,1 га.

Усі ці позиції визначені на законодавчому рівні й повинні виконуватися. От тільки в нашому житті не все так просто. І багатьом, щоб добитися виділення хоча б клаптика землі, доводиться проходити трохи не всі кола «пекла». Як, приміром, тим же учасникам АТО, які з цього приводу вже не раз організовували акції протесту. Що вже казати про пенсіонерів, яких при розподілі земельних ділянок взагалі не беруть до уваги. Ніби вони вже й не люди.

 

Інформацію взято із сайту Черкаський край

Июль 8, 2017 в 09:13 / Переглядів: 355

Теми: Події,Політика,Суспільство,Україна,Черкащина