Черкащанка відкрила музей української культури в Америці

Черкащанка відкрила музей української культури в Америці

В Україні вважають, що американці гроші з дерев зривають. Насправді, заробити тут на життя так само важко. Звичайні американці живуть від зарплати до зарплати. Про це розповідає 60-річна Марія Довганюк із Черкас, яка вже 12 років живе в американському місті Ньютон, штат Айова, пише Gazeta.ua, повідомляють Новини Черкас.

— Старша донька Алла поїхала по обміну на навчання в американську школу, — розповідає Марія Довганюк. — Жила в сім’ї. Ті люди її полюбили. Запитали, чи не хоче вступити в університет. Кажу, передай, що твоя мама заробляє 10 доларів у місяць. Ми не потягнемо. Вони допомогли доньці взяти кредит. Запропонували жити в них. Удень вона працювала на двох роботах. Ввечері навчалася. Після університету вийшла заміж і залишилася. Усі запитували, чому не хочу переїхати до доньки. Вона теж неодноразово пропонувала нам із меншою Світланою виїхати з України. Я викладала в училищі, підробляла екскурсоводом. Не хотіла нікуди. Бажання з’явилося, коли народилися внуки — троє хлопців. Хотілося бачити, як ростуть, допомагати. Погодилася на переїзд.

– Англійську мову знала на шкільному рівні. В Америці розуміла лише “хай” і “бай”. Стояла як німа, – зазначила черкащанка. – Через два місяці влаштувалася у дитячий садок до підготовчої групи. Діти починали освоювати азбуку. Я вчилася говорити разом із ними. Щоб читати їм перед сном казки, брала додому книжки. Тренувалася правильно вимовляти слова. Зараз жартую, що моя мова була схожа на ламану грузинську з акцентом. Діти гарно під неї засинали. Спершу вивчила слова для покупок у магазинах. Приблизно через рік почала розуміти людей і спілкуватися. У садочок взяли без проблем. Навіть дипломів не перекладала. Бо в Україні працювала з дітьми. Американці не дуже хочуть бути вихователями. На цій роботі немає медичної страховки. Зарплата мінімальна (менше $10 за годину. — ГПУ). Пропрацювала там сім років. Коли сказала, що йду на іншу роботу, директор не хотіла відпускати. Пропонувала більшу зарплату, підвищення. Зараз працюю в хімічній лабораторії. Маю страховку, вищу зарплату.

– Біля будинку в Америці посадила город: помідори, огірки, цибулю, картоплю. Магазинні овочі їсти не можу, вони без смаку. На День матері діти подарували дві вишні. Ростуть смородина, порічки, малина. З України привезла насіння щавлю. Американці часто не знають, як росте городина. Є українка, яка вийшла заміж за місцевого. Він просив посадити квашену капусту, – розповідає Марія Довганюк.

– Овочі й фрукти ку­пуємо у переселенців із Німеччини. Вони старовіри, не визнають нових технологій. Вирощують усе натуральне. Двічі на рік закуповуємо в них необхідне, – зазначає Марія. – Хліб печу. Бо їхній схожий на вату. Якщо стиснути — поверне форму, ніби гума. Дуже багато розпушувачів. Американці люблять українську їжу. Просяться в гості. Супи їдять лише зимою. Але від борщу не відмовляються навіть у спеку. Більшість не вміють варити картопляне пюре. Роблять його лише на свято, бо займає багато часу. Дивуються, що ця страва в нас на кожен день. І то, якщо немає що їсти.

У підвалі відкрила музей української культури

— Люди в Америці або цікавляться українською культурою, або про неї не знають. Думають, що це Росія. Вирішила це виправити, — каже Марія Довганюк. — Раз на рік їжджу в Україну. Назад везу репродукції українських художників і їхні портрети, фотографії рідного міста, посуд, одяг, вишиті рушники. Вирішила зробити в домі українську кімнату. Щоб онуки побачили шматочок України.

– У будинках є напівпідвальні приміщення. Там облаштовують пральні, склади. Моя кімната стояла порожня. Пофарбувала стіни у блакитний колір, підлогу — в бірюзовий. Повісила килими, щоб було схоже на українську хату. Склеїла з картону піч. Оформила стіну з Шевченком, із писанками, вишитими рушниками. Поставила два манекени в українському одязі, – додала черкащанка.

Май 13, 2017 в 20:07 / Переглядів: 364

Теми: Події,Суспільство,Черкащина