На Черкащині відбувся єдиний у світі рукопашний бій людей і собак з фашистськими загарбниками

На Черкащині є унікальний пам’ятник 150 пограничним псам, які «порвали» полк фашистів в рукопашному бою. Це єдина за всю історію світових воєн і конфліктів битва людей і собак сталася в самому центрі України багато років тому, а діло було так. Йшов третій місяць війни, точніше, він лише почався, коли в кінці липня сталися події, що вперше змінили хід Великою Вітчизняною, або весь хід «Східної компанії», як називали війну в ставці Гітлера.Мало кому відомо, що по його ж наказу, до 3 серпня повинен був впасти Київ, а на 8-е число на «парад перемоги» в столицю України збирався приїхати сам Гітлер, та не один, а з вождем Італії Муссоліні і диктатором Словаччини Тіссо.

В лоб» узяти Київ не удалося, і поступив наказ, обійти його з півдня. Так в людській мові з’явилося страшне слово «Зелена Брама», місцевість, не вказана ні на одних картах великих битв Великої Війни. Цей лісисто-горбистий масив на правобережжі річки Синюха, біля сіл Підвисоке в Новоархангельськом районі Кіровоградщини і Легезіно Тальновського району Черкащини лише сьогодні відомий, як одна з найтрагічніших подій перших місяців Великої Вітчизняної війни. Та і то, завдяки тому, що учасником запеклих боїв в ході Уманської оборонної операції був відомий поет-пісенник Євгеній Ароновіч Долматовський.

З виходом в 1985-му його книги «Зелена Брама» (повного формату) таємниця «Зеленої Брами» була розкрита. У цих місцях попали в оточення і були практично повністю знищені ті, що відходили від західного кордону 6-а і 12-а армії Південно-західного фронту генералів Музиченко і Понедєліна. На початок серпня вони налічували 130 тисяч чоловік, з Брами до своїх вийшло 11 тисячам солдатів і офіцерів, головним чином з тилових частин. Останні — або попали в полон, або назавжди залишилися в урочищі Зелена Брама.

У окремому батальйоні пограничного загону охорони тилу Південно-західного фронту, який був створений на базі Окремої Коломійськой пограничної комендатури і однойменного пограничного загону, з важкими боями відступаючого від кордону, знаходилися службові собаки. Вони разом з бійцями пограничного загону стійко переносили всі тяготи суворого часу. Командир батальйону, він же замначальника штабу Коломійського погранотряда майор Лопатін (за іншими даними, звідним загоном командував майор Філіппов), не дивлячись на украй погані умови вмісту, відсутність належного корму і на пропозиції командування відпустити собак, цього не зробив. В села Легедзіно батальйон, прикриваючи відхід штабних частин командування Уманського армійського угрупування, 30 липня прийняв свій останній бій. Сили були дуже нерівними: проти півтисячі прикордонників полк фашистів. І в критичний момент, коли німці пішли в чергову атаку, майор Лопатін дав наказ послати в рукопашний бій з фашистами прикордонників і службових собак. Це був останній резерв.

Видовище було страшне: 150 (дані різні – від 115 до 150 пограничних псів, в т.ч. і з Львівської пограншколи службового собаківництва) виучених, напівголодних вівчарок, проти тих, що поливають їх автоматним вогнем фашистів. Вівчарки упивалися фашистам в глотки навіть в передсмертних судомах. Противник, покусаний у прямому розумінні і порубанний багнетами, відступив, але на підмогу підійшли танки. Німецькі піхотинці з рваними ранами, з криками жаху, підскакували на броню танків і розстрілювали бідних псів. У цьому бою загинули всі 500 прикордонників, жоден з них не здався в полон. А уцілілі собаки, за словами очевидців – жителів сіла Легедзіно, до кінця залишилися відданими своїм провідникам. Кожна з тих, що уціліли в тій м’ясорубці, уляглася біля свого господаря і нікого не підпускала до нього. Німецькі звіри, пристрілювали кожну вівчарку, а ті з них, кого не підстрілили німці, відмовлялися від їжі і померли з голоду на полі. Навіть сільським собакам дісталося – німці розстрілювали крупних собак селян, навіть тих, хто був на прив’язі. Лише одна вівчарка змогла доповзти до хатини і впала біля дверей.

Відданого чотириногого друга прихистили, виходили, а по ошийнику на ній селяни взнали, що це були пограничні пси не лише Коломійськой погранкомендатури, але і спеціальної школи службового собаківництва капітана М.Е. Козлова. Після того бою, коли німці зібрали своїх загиблих, по спогадах жителів села (що на жаль вже мало залишилися на цьому світі) було дозволено поховати радянських прикордонників. Всіх, кого знайшли зібрали в центрі поля і поховали, разом зі своїми вірними чотириногими помічниками, а таємницю поховання заховали на довгі роки. Дослідник того пам’ятного бою Олександр Фука говорить, що пам’ять про героїзм прикордонників і їх помічників серед жителів села була настільки велика, що, не дивлячись на присутність німецької окупаційної адміністрації і загону поліцаїв, пів села хлопчиськ з гордістю носили зелені кашкети загиблих. А місцеві жителі, що ховали прикордонників, ховаючись від фашистів, видирали з червоноармійських книжок і офіцерських посвідчень фотографії загиблих, щоб потім відправити їх для пізнання (зберігати такі документи було смертельною небезпекою, тому встановити прізвища героїв не удалося). А запланована тріумфальна зустріч Гітлера і Муссоліні відбулася 18 серпня, але, звичайно ж, не в Києві, а там, в Легедзино, на тому шляху, який вів до Тального і який тримали,  як свій кордон радянські прикордонники.

Лише у 1955-м-коді, жителі Легедзіно змогли зібрати останки майже всіх 500 прикордонників і перенести їх до сільської школи, біля якої і знаходиться братська могила. А на околиці села, там, де і проходив єдиний в світі рукопашний бій людей і собак з фашистами, 9 травня 2003-го на добровільні пожертвування ветеранів Великої Вітчизняної, пограничних військ і кінологів України був встановлений єдиний в світі пам’ятник людині з рушницею і його вірному другу – собаці. Такого пам’ятника більше ніде не немає. «Зупинися і поклонися. Тут в липні 1941 року піднялися в останню атаку на ворога бійці окремої Коломийськой пограничної комендатури. 500 прикордонників і 150 їх службових собак полягли смертю хоробрих в тому бою. Вони залишилися назавжди вірними присязі, рідній землі». Сьогодні відомі особи лише двох загиблих прикордонників.

 

ДЖЕРЕЛО

Май 8, 2017 в 19:20 / Переглядів: 2280

Теми: Події,Політика,Світ,Суспільство,Україна,Умань,Черкащина