На Черкащині розгадали ім’я убивці відомого холодноярського отамана


Як здавна кажуть у народі, «не було б щастя – так нещастя допомогло»… У Вікниному Катеринопільського району на Черкащині,  проблема не завершеної декомунізації назви центральної вулиці цього села «засвітила» на широкий загал надзвичайно цікавий документ – потертий, напівзітлілий від часу витяг з протоколу 1923 року, який може бути підтвердженням обставин і місця загибелі знаменитого отамана холодноярських повстанців, відомого всім як Чорний Ворон.

Завдяки книзі Василя Шкляра отаман Чорний Ворон став одним з уособлень Визвольної боротьби українців 100-річної давнини

Втім, директор Вікненської школи Василь Кураш, не вважає наявність такого документа особливим «щастям» для села – бо так само як роман Василя Шкляра про цього отамана «Чорний Ворон. Залишенець»  став уособленням сучасного повернення інтересу до тематики Визвольної боротьби, так історія з неперейменуванням вулиці, названої на честь того, хто вбив отамана, може стати символом довгого розхитування сучасних українців у їхньому прощанні з радянським минулим…

До Володимира В’ятровича, директора Інституту національної пам’яті України та до Олега Островського, начальника управління культури і взаємозв’язків з громадськістю Черкаської ОДА, Василь Кураш як директор школи та депутат райради звернувся з листом такого змісту:
«Прошу розглянути звернення щодо назви центральної вулиці  нашого села на якій знаходиться школа – вул. Третяка ( на честь Третяка Явдокима Григоровича).  Вона не потрапила до переліку вулиць, які підпадають до Закону про декомунізацію.

Надаю Вам інформацію яка потрапила до мене. Ми її на рівні громади опрацьовуєм. Враховуючи Ваші більші можливості та ресурси, будем надіятись, що назва даної вулиці буде внесена до переліку, які підпадають під декомунізацію і повинні бути перейменовані. На даний час сільський голова та депутати сільської ради не наважуються на перейменування, хоча це питання я піднімаю близько 10 років».

Про кого ж мова?.. Уродженець Тернівки Смілянського району, Явдоким Третяк вступив до Червоної армії добровольцем у 1919 році – на той час йому було 25 років. На Черкащину повернувся через два роки, вже в статусі колишнього політрука ескадрону – на посаду голови воєнревкому у Ташлику на Смілянщині. Враховуючи ситуацію в краї, де значна частина місцевого населення не бажала коритися владі більшовиків і ставала під чорні і жовто-блакитні повстанські знамена, у серпні 1922 року Третяка призначають «начальником отряда по борьбе с бандитизмом». Він перебуває на ній рік – до літа 1923 року, причому про час у воєнревкомі і «отряде по борьбе с бандитизмом» особливо нікому нічого пізніше не розповідає – лише в архівах зберігає довідку того ж літа 1923-го, у якій президія Черкаського окружкому комнезамів рекомендує нагородити Третяка орденом Червоного прапора за «великі заслуги товариша Третяка в боротьбі з бандитизмом… наслідком чого було забито відомого атамана бандитів Чорного Ворона».

Таким чином отримала підтвердження одна із версій загибелі отамана Чорного Ворона, записана письменником-дослідником Романом Ковалем: «Ста­лося це ніби в останні дні спекотного серпня 1921 року. Хтось із сільських активістів чи сексотів повідомив ЧОН (абревіатура від «Части Особого Назначения» – ред.), що стояв у Ташлику, що в Макіївці, в Новохатьків, перебувають отамани Зінько та Чорний Ворон. Коли отамани побачили, що хату оточено, почали відстрілюватися. Під час бою було вбито господиню – Явдоху Пархомівну та її сина Трохима… Очевидці запам’ятали, що Чорний Ворон “відстрілювався з обох рук”. Вони й розповідали, що після бою Чорний Ворон сидів під копицею сіна. Одні стверджували, що був мертвий, інші – що живий, тільки тяжко поранений у груди чи живіт. Коли клали на підводу, довелося кілька разів перетягува­ ти, бо ж або ноги тяглися за возом, або звисала голова (Чорний Ворон був високого зросту – ред.). При цьому отаман ніби глухо стогнав. Куди повезли Чорного Ворона, в селі ніхто не знає…»

Явдоким Третяк пізніше служить на багатьох цивільних і військових посадах, у 1937 році, у розпал сталінських репресій, він робить черговий крок у кар’єрі – із завідувача контори заготскоту стає головою сільської ради у Вікниному, де й донині центральна вулиця досі носить назву на його честь – а на вулиці цій розташовані школа, директор якої вимагає декомунізації назви, і сільська рада, нинішній голова якої ніяк не «рішиться» на перейменування…

Директор школи Василь Кураш акцентує увагу на тому, що навіть зараз, після завершення всіх термінів, встановлених для декомунізації, причому у рік 100-річчя Української революції село ніяк не може попрощатися з назвою на честь того, хто вбивав борців за Волю України…

Редакція «Козацького краю» триматиме ситуацію на контролі – про її розвиток ми обов’язково повідомимо нашим читачам у наших наступних публікаціях…

 Ярослав ЗВЕНИГОРА

Для довідки :

Отамана Чорного Ворона (Лебединського) звали Іван Якович Черноусов. Народився отаман Звенигородщини і Холодного Яру поблизу Товмача сучасного Шполянського району Черкащини. За оцінкою ворога, Чорний Ворон – “непримиримо хитрый враг”. 1921 року загін добре озброєних 150 піших і 25 кінних з 1 кулеметом діяв у Черкаському, Чигиринському повітах, зокрема в Холодному Яру та лісі Чута, а також на Звенигородщині, в Лебединських та Шполянських лісах, у районі сіл Товмач і Водяне, Виноградського монастиря, Мліїва, Городища, Білозір’я, Черкас, Сміли…

В 1922 р. Лебединський полк Чорного Ворона входив до складу Холодноярської організації. На той час Холодноярська організація під проводом Ларіона Завгороднього нараховувала три полки, їхні отамани (Чорний Ворон, Мефодій Голик-Залізняк, Денис Гупало) фактично були заступниками голови, а оскільки 29 вересня 1922 р. чекісти заарештували Л. Завгороднього, М. Голика-Залізняка і Д. Гупала, то керівником Холодноярської організації (ніким не обраним) став de facto Чорний Ворон. У 1922 р. він оперував у районі Знам’янки, Білозір’я, Товмача, Шестаківки, Єлисаветграда, Златополя і безпосередньо в Холодному Яру. Сексот так описував його: “Чорний Ворон – высокого роста, черная длинная борода, длинные волосы до плеч, глаза черные, выражение лица суровое, серьезное, политически грамотен, сын крестьянина, одет в защитном, пишет стихи и украинские песни, называет себя поетом”…

(З книги Романа КОВАЛЯ «Повернення отаманів Гайдамацького краю»)

Інформацію взято із сайту Козацький край